Любко Дереш: Я не довіряю ідеї, що письменник сам пише свої книги

Він далекий від образу «зоряного хлопчика», який маячів у медіа на початку його відомості. Навпаки, говорячи про очікувану за кілька годин зустріч із читачами, щиро турбується: чи прийдуть? Забігаючи наперед, скажу: вони прийшли. Декому навіть довелося сидіти на підлозі, – місць не вистачило. Й розходитися загал не поспішав, бо ж його цікавила не лише презентована книга Любка Дереша «Голова Якова», а й сам Любомир. 

Справді, хіба не унікум – видрукувати першу книжку у вісімнадцять?! Утім, розмов про «вундеркіндство» Любомир не любив ніколи. «Завжди згадую свій Львівський фізико-математичний ліцей, із якого я вийшов. Якби ті люди, які називають мене вундеркіндом, побували там, вони б зрозуміли, що вундеркіндом є кожна дитина, якій просто дали можливість розвиватися в правильному, сприятливому середовищі. У школі такі середовища рідко зустрічаються. А це не має бути так. Зі мною вчилися діти, які знали якісь науки так, що мені й не снилося. Мені здавалося, що я космос бачу перед собою, а не дітей. Це були звичайні діти. І коли спілкуєшся з такими, розумієш, що ти такий самий, просто треба працювати. А якщо у дитини щось відбувається не так, то, може, в потрібний момент хтось не дав їй якоїсь потрібної книжки…»

Нова книга Любка Дереша – теж про людину, в якій живе геній. А з цим знову про вічне – проблему вибору. Про це ж, власне, наша розмова напередодні зустрічі з читачами у Сумах. Місті, де молодому письменнику сподобалася природа. А от бажання жити тут Любко не відчув. Хоча, власне, жити можна скрізь…

Источник: Вітаємо на головній сторінці інтернет-газети "СОТНЯ"! | Прочитать на источнике