Колонка оглядача
Я вірю, що теперішні можновладці не мають нічого святого. Я вірю, що вони зроблять все, аби самим повірити в свою брехню: про покращення життя, необхідність підтримки російської мови, про відсутність будь-яких зауважень до влади з боку народу…
Я бачу, що в нашій країні можуть класти якісний асфальт, який протримається довше одного сезону і не стече разом із талим снігом. Але під Києвом такий асфальт до Межигір’я, а в Черкасах – від будинку, в якому живе губернатор, до його місця роботи. П’ять кварталів дороги протрималися вже рік. На решті доріг, які навіть ремонтувалися пізніше, асфальт вже зрізали, щоб незабаром покласти новий. Автолюбителі ремонтують ходові та продовжують ловити ями. Бюджетні гроші знову пішли повз лікарні та дитсадки…
Я розумію, що взимку в квартирах буде тепло та затишно. Але за комуналку доведеться платити дорожче. Я спостерігаю, як відкачують гарячу воду з люків каналізації, та співчуваю тим, хто чекає цю літню розкіш із кранів у своїх квартирах. Дивлячись, як легко розкопують труби та перекривають дороги, а транспорт об’їжджає паралельними вулицями ці виразки безвідповідальності на тілі прогнилих комунікацій навіть через два тижні після того, як з об’єкта пішов останній слюсар, який закінчив ремонтні роботи, я розумію, що навіть комунікації гниють з голови…
Я вірю владі, але дивуюся, чому вона не соромиться показувати своє справжнє обличчя народу. Навіщо на центральному майдані обласного центру, де сто років тому стояла церква, а ще через півсторіччя – пам’ятник вождю світового пролетаріату, робити футбольне поле або базар? Навіщо так ставитися до місця, яке було святим і за царя, і за комуністів? Ставити тут намети, батут, надувну гірку та машинки на електроприводі, як на мене – занадто.
Згоден, три намети представників опозиційних сил, які протестують проти прийняття мовного закону стали менш помітними. Але недолугість, дурість та легкодухість провладних партійців тепер сяють на повну. Торговими наметами заставили лавочки, на яких можна було відпочити. Покупців немає, безтурботних відпочивальників на атракціонах стільки ж. І це не дивно, на майдані, коли сонце припікає, а туалету навколо не передбачено, навіть найлагідніші працівники та прихильники регіоналів зненавидять можновладців, які прирекли їх на такі муки.
Не здивуюся, коли згодом виявиться, що дозвіл встановити тут торгові ряди дали ще "помаранчеві".
Ідеологи правлячої партії намагаються будь-яку поразку списати на попередників, а всі успіхи приписати собі. З білбордів нас переконують, що честь прийняти ЄВРО-2012 це виключна заслуга Партії регіонів. Хоча це рішення УЄФА прийняла ще за Президента Ющенка. Але незважаючи на все, хочеться побажати нашим олімпійцям взяти у Лондоні побільше перемог і медалей. Я вірю, що життя сучасних партій мінливе, а Україна – назавжди...
Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "Я не Станіславський, я вірю!"