Олександр Толбатов: "За одну фуфайку здавали 400 літрів солярки"

Відомий черкаський плавець-ветеран, винахідник рятувального жилета з пластикових пляшок Олександр Толбатов – виявляється, ще й заготівельник зі стажем...
За фахом технік-технолог зварювального виробництва, пан Олександр, як і багато хто, у 1990-х роках мусив шукати інших способів заробити. Тож і влаштувався на одну з приватних фірм заготівельником сільгосп-продукції. Їздив по селах Черкаської, Київської, Кіровоградської, Полтавської та Чернігівської областей.
– Я шість років перевиконував план по заготівлі. Це було гарбузове насіння, квасоля, горіх, картопля, капуста, буряк, морква, соняшникове насіння, яблука, груші, помідори, огірки, капуста. На своїй роботі використовував бартерний метод – до купонів у людей довіри не було...
Щоб придбати в людей сільгосп-продукцію, Олександр Толбатов возив валянки, калоші, фуфайки, халати, інкубатори, швейні гачки.
– Пам’ятаю, возив із собою швейний метр – вимірював ноги для валянок, заміряв литку і підйом. "Сашко, – казали мені жінки, – точнішого заміру розміру моїх ніг, окрім тебе, ніхто не зробить". Валянки замовляли по декілька пар, на майбутнє. Шила їх баба Марія з Білозір’я під Черкасами. Вона скупляла солдатські сірі й чорні шинелі і кроїла на валянки. Всередину вставляла пресовану вату. Ціну на валянки я не завищував. Міняв їх на гарбузове насіння, – згадує Олександр Миколайович.
По калоші до валянок Толбатов їздив у Чернівці своєю машиною. Там на ринку торгували представники фірми "Росава", яка їх випускала.
– Мені продавали на 10% дешевше, бо за раз брав по 250–350 пар. Калоші добре йшли із валянками і без них. Люди їх взували влітку, в дощову погоду. Але найпопулярнішим товаром можна назвати шило із "затвором". Воно від промислової в’язальної машини. Я такі побачив у Трускавці, один дід продавав. Замовив у нього 200 штук. А потім замовлення робив через провідників. Цим шилом селяни ремонтували взуття чи товстий одяг, – розповідає пан Толбатов.
Їздив заготівельник у найдальші куточки областей, у будь-яку погоду.
– В ті часи солярки по селах було навалом. Збирали із тракторів і приносили додому дволітровими пляшками. То за фуфайку можна було виміняти 400 літрів солярки. На свій "Фольксваген" колеса поставив від "волинця". У дощову погоду чіпляв ланцюги. Під акумулятором, щоб не побачили даішники, встановив мікрофон з гучномовцем. Буває, питаю у сусідів, а де, приміром, Ганна. Та, кажуть, гребеться на городі. Тоді я – до мікрофона. І кажу: "Шановна Ганно Олексіївно, вийдіть, будь ласка, на вулицю". Вона сапу кидає і біжить до мене. "Сашко, – сміється, – ти що мене так лякаєш". Задоволена така. Забирає у мене замовлений інкубатор, – веде далі Олександр Миколайович. – Мене називали "балакучим Сашком". Бо любив балакати з селянами на будь-які теми. Вмів вислухати кожного. Говорили про Президента Кравчука і "кравчучки". Про Кучму і розвалені колгоспи. Про те, що не виплачується зарплата. Про заводи і фабрики, які перестають працювати у місті. І їхні діти залишаються без копійки. Мене пригощали свіжим сільським борщем та молоком. Коли стояла спека, говорили: "Іди, Сашко, скупнися, а ми тут без тебе поприймаємо". Я показував, що де в мене лежить. В машині завжди возив ваги на 200 кілограмів. То вони ніколи мене і на копійку не обманули.

Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике