Колонка редактора
Ігорю Сичову зламали руку... Коли керівник прес-служби черкаської об’єднаної опозиції Тетяна Воронцова розповідала про це, в її голосі відчувалося, що вона вражена тим, що відбулося у неї на очах минулої п’ятниці. Каже, картина була незвичною: променеву кістку лівої руки 24-річному хлопцеві з ГО "Воля ХХІ" зламали не хулігани у темному підворітті, а міліція серед білого дня. Його намагалися затримати не за злочин, а за те, що прийшов на черкаський майдан сказати своє "Ні!" мовному законопроекту.
У тій самій "битві", де декілька десятків міліціонерів у чорних мундирах і бронежилетах нам’яли боки кільком мітингувальникам, постраждав і молодий депутат Черкаської міськради Максим Булатецький. Його поклали лицем на газон, впершись у спину твердим наколінником спеспорядження. Коли переглядав відео зі сценою його затримання, мав відчуття дежавю – бо точно так, рівно 10 років тому, під час акції "Україна без Кучми" в Черкасах затримували Максимового батька, Миколу Булатецького. Сам же Микола Іванович (теж депутат міськради), якого в цей час "пакували" зовсім поряд, просив Максима: "Відійди, синку!" Не відійшов... І разом з батьком та Ярославом Нищиком потрапив до міліцейського відділку.
Суддя був людиною адекватною і розумною, тож через декілька годин Максима і Ярослава випустили на волю, закривши їхні справи. Нищик не приховував радості: якби йому дали 15 діб адмінарешту, хлопець міг би не потрапити на власне весілля...
Я вперше за багато років бачу настільки жорстку "роботу" міліції з мирним зібранням мітингувальників. Досі не можу зрозуміти, навіщо було таким величезним натовпом людей у мундирах тягнуть до міліцейського автомобіля одного-єдиного Миколу Булатецького? Навіщо було привселюдно валити на землю Максима Булатецького? Він тренований спортсмен-волейболіст і сили має чимало, але не боронився проти опонентів у картузах з кокардами. Знаючи Макса, можу запевнити: буйство не в його характері взагалі...
Дехто каже, що того дня, 6 липня настільки сильно вдарити по мітингувальниках могла стиснута напередодні "пружина" влади, обуреної тим, що в ніч проти 5 липня невідомі розбили двома цеглинами вікно громадської приймальні Партії регіонів на бульварі Шевченка в Черкасах. Не хочеться в таке вірити, бо кара не може бути неадекватною і спрямованою проти першого, хто під руку потрапить...
Взагалі ж, досі тихі Черкаси з початку року все частіше демонструють сплески бурхливих емоцій. То "афганці" штурмом мерію беруть, то невідомі обляпують фарбою спочатку портрети Віктора Януковича на білбордах, а потім портрети Арсенія Яценюка і Юлії Тимошенко. Чи дорослих дядьків ніхто в дитинстві не навчив, що застосування сили — це насправді аргумент насправді найслабших людей?
Невже за двадцять років Незалежності у цій країні досі не навчилися "воювати" словом, а не кулаками, кийками, цеглою і виплеснутою фарбою?
В одній державі живемо, тож разом в одному човні пливемо – правда досі не зовсім зрозуміло, у бік Європи чи в протилежний від неї. Може, капітан з боцманом колись таки визначаться чіткіше з курсом? А поки – навіщо той човен розхитувати? Ми ж не пасажири на одну прогулянку, ми постійний його екіпаж...
Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "Чи буде попутний вітер в парус, якщо корабель заякорився?"