Колонка редактора
На День міста у Черкасах порадувала концертна сцена у Долині троянд: на ній козацький герб міста був зображений між фігурами двох славних синів Черкащини – Тарасом і Богданом. Не даремно ж і днями завершене всеукраїнське опитування констатувало, що країна вважає найвидатнішими українцями Тараса Шевченка, Лесю Українку і Богдана Хмельницького. Двоє з цих трьох – наші земляки... Порадував і концерт до Дня міста – без заяложеної сусідської попси, а з Марією Бурмакою, "Тартаком" і "Гайдамаками". Надзвичайно добре сприйняла багатотисячна молодіжна аудиторія "Меч Арея", написаний звенигородцем Василем Лютим і виконаний Яремою з гурту "Гайдамаки" – з голеною головою і в червоних шароварах він танцював у світлі прожекторів, видзвонюючи залізякою по... справжній селянській косі. Так само чудово молодь сприймала всі українські пісні, які лунали того вечора. Чудовим був у своїй ролі ведучий свята – соліст "Тартака" Сашко Положинський. Сказав, що любить Черкаси, як старе козацьке місто, а ще – як місто, де вперше почув фразу, яка стала для нього улюбленою – "Краще вмерти горючи, аніж гнити живучи!"
Як не крути, а все в той день було українським – і мова пісень, і мова свята, і постаті тих, хто прославив державу.
Іншим є настрій у День журналіста, бо відчуття – таке, наче цієї професії взагалі не існує в природі. Адже у сучасному політичному світі слова журналіста – це як обстріл горохом дубової стіни. Що толку з того, що українські ЗМІ практично поголовно виступили проти прийняття напівфабрикатного мовного законопроекту? Ледь більше двох сотень "озабочєнних язиковим вопросом" нардепів проштовхнули його, не запитавши думки десятків мільйонів співгромадян. Причому зробили це 5 червня – у той самий день, коли сусідська цариця Катерина 237 років тому Запорозьку Січ зруйнувала! Що заважає завтра так само вчинити з будь-яким із пунктів Конституції держави? Чому б, скажімо, не запровадити щось схоже на титул "туркменбаши", назвавши його на "наш" манер – "українбаши"? Чому не зробити другою державною мовою хінді або суахілі? Не те, щоб їх хтось "угнєтал" у нас, а просто так, "по приколу", щоб вже зовсім "чіста канкрєтна" стало зрозуміло, що завжди правий той, у кого просто більше прав...
Одна держава – один народ. Навіщо робити те, що його розколює? Нагадайте, хто колись тиражував листівки, на яких Ющенко начебто ділив Україну на сорти? Хто розповідав вигадки у стилі Геббельса – "чим більша брехня, тим швидше повірять" – про те, що його Катерина – це агент іноземної розвідки? Хто лякав, що Ющенко, нікого не запитавши, запише Україну у НАТО і навіть віру змусить змінити з православної на католицьку? Чому нічого з того не здійснилося, а відчуття таке, що в країні таки є заслані козачки?..
У Черкасах вже розповідають старий анекдот на новий лад. Приїжджає до Черкас з офіційним візитом якийсь столичний високопосадовець. Біля драмтеатру бачить пам'ятник. Зупиняється біля нього хвилину, а потім каже випадковому перехожому: "Маладєц етот мужик бил – класно про Му-Му напісал!" Черкащанин несміливо заперечує: "Так це ж Шевченко... А "Му-Му" Тургенєв написав". Сановник почухав потилицю і здивовано мовив: "Ти гля! "Му-Му" Тургєнєв напісал, а памятнік Шевчєнку паставілі!.."
Так що поле для законотворчості ще таке велике... Тільки все менше шансів, щоб його позитивно сприймали на землі Тараса і Богдана.
Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "Картіна Рєпіна "Пріплилі". Або ще раз – про мову..."