Одарич: "Сьогодні патріот України той, хто утеплив свою оселю"

Міський голова Черкас Сергій Одарич висловив газеті "Дзеркало тижня" свою думку щодо ситуації із теплопостачанням в Україні, придбанням і використанням газу від Російської Федерації, втіленням у життя енергоощадних технологій.
Порожніми й непродуктивними є суперечки про те, хто більший патріот України. Як, зрештою, і пошуки сутності української ідеї. Адже, як на мене, патріотизм сьогодні вимірюється тим, наскільки людина відмовилася від використання російського газу. А головна українська ідея полягає у відмові від фінансування економіки Росії і у спрямуванні всіх зусиль на утеплення власного житла та зменшення використання газу.
Що буде з містами, якщо зникне газ?
Почну з того, про що нині мало хто задумується. За оцінками експертів із різних країн світу, у 2020 році (за іншими даними – у 2030) на планеті Земля буде вичерпано всі запаси природного газу. І це за умови збереження сьогоднішніх обсягів споживання. Проте використання цих ресурсів невпинно зростає. Наприклад, Китай щорічно збільшує споживання газу. Отже, уявімо, що буде з будь-яким нашим містом, коли закінчиться газ. І тут не йдеться про політичні ігри на кшталт "перекрили-відкрили". Якщо природний газ закінчиться, на нас чекає колапс. Бо інших способів отримати тепло в більшості українських міст немає.
Є два способи не допустити катастрофи. Або вкладати величезні кошти і шукати варіанти якихось індивідуальних систем опалення, які працюватимуть, наприклад, на електроенергії. Або ж зберігати теперішню систему централізованого опалення, але зменшувати споживання тепла, зменшувати втрати. І одночасно – використовувати альтернативні енергоносії (відходи деревини, відходи сільського господарства, переробка і спалювання сміття тощо).
Зрештою, як би ми не намагалися уникати цієї теми, нічого не вийде. Бо, по-перше, це тема економічної залежності України від "Газпрому", а по-друге, йдеться про питання виживання наших міст через 10-20 років.
Облік, що стимулює
Зупинюся на тому, як можна зменшувати споживання енергії та зводити до мінімуму втрати під час транспортування. Тут ключовим питанням є облік. Не можна керувати будь-чим, якщо ти його не обліковуєш. Коли торік на початку літа я працював у робочій групі Кабміну, тодішній перший віце-прем’єр Андрій Клюєв дав доручення зібрати статистику з цього приводу. З’ясувалося, що лише 9% котелень України були оснащені засобами обліку тепла, яке в них вироблялося. Тобто ми навіть не знали, скільки виробляється тепла. На кінець минулого року лише в кількох містах України стовідсотково було запроваджено облік, зокрема в Черкасах. Ми на всіх котельнях поставили лічильники тепла. Тоді як раніше гіпотетично визначали, скільки виробляється гігакалорій. Тепер на багатьох котельнях в Україні встановлено лічильники, однак сьогодні не можна говорити про повний облік виробленого тепла. Якщо ж говорити про облік тепла, яке надходить до споживача, то достеменної статистики немає. За моїми оцінками, лише 3-5% будівель мають засоби обліку тепла. Таким чином, виходить, що ми не знаємо, ані скільки реально споживається тепла, ані скільки його втрачається під час транспортування. За різними оцінками, втрати становлять від 30 до 50%. Причини різні – витікання, втрата теплоносія через неутеплені труби тощо.
Черкаси запровадили комплекс заходів із енергозбереження. Розповім лише про деякі з них. Насамперед – запровадження обліку споживання енергетичних ресурсів у бюджетних установах. З першого січня цього року в Черкасах ведеться тотальний щоденний облік використання води, тепла, електроенергії. Ідеться про 280 муніципальних будівель. Як з’ясувалося, завдяки щоденному обліку без технологічних рішень та без серйозних інвестицій можна дуже істотно економити. Просто облік стимулює людей, починається якесь внутрішнє змагання – хто менше споживає, а хто більше. Насамперед це стосується електроенергії та води. Порівнюючи зимові місяці 2011-го і 2012 років, ми побачили, що запровадження щоденного обліку привело до зменшення використання води на 30%, електроенергії – до 49%, а використання тепла – на 6%. Підкреслюю, такого ефекту можна досягти саме щоденним обліком. Коли керівник установи може оперативно з’ясувати причини вчорашнього надмірного споживання і вжити заходів для недопущення схожих явищ надалі.
Крім того, ми встановлюємо регулятори тепла, індивідуальні теплові пункти, замінюємо вікна на склопакети, утеплюємо зовнішні стіни. Зазначений комплексний підхід дозволяє зменшити використання енергоресурсів на 35-60%. Принаймні такий ефект ми отримали у школах, в яких здійснили ці заходи. Нинішнього року плануємо за рахунок співпраці із ЄБРР встановити індивідуальні теплові пункти у 107 житлових будинках. Це дозволить мешканцям багатоповерхівок самотужки регулювати і встановлювати необхідний тепловий режим. Власне, до кінця року в Черкасах буде два мікрорайони, в яких ми повністю модернізуємо систему теплопостачання – від котельні до квартири.
Зростання тарифів – економія сімейного бюджету
Не можу оминути тему, за яку мене чимало критикують. Увага влади спрямована не туди, якщо говорити про тарифи. Не там шукаєте! Сьогодні всі наголошують на зниженні тарифів. І це найголовніша помилка. Вважаю, що уряд шукає вирішення проблеми в неправильному місці. Коли ми знижуємо тарифи, силоміць їх стримуємо або затверджуємо на рівні, нижчому від собівартості, – ми перестаємо надавати послугу належної якості. Послуга не може надаватися якісно і в повному обсязі, якщо її не оплачують відповідним чином. Крім того, зниження тарифів стимулює надмірне споживання. Замість того, щоб стимулювати у людей зменшення споживання тепла чи води, ми низькою ціною стимулюємо надмірне та аж ніяк не ощадливе використання цих ресурсів.
Згадайте радянські часи. Пам’ятаєте, як селяни десятками буханців купували хліб для годування свиней? А чому? Бо держава дотувала хлібну галузь, ціна хлібини була необгрунтовано занижена, і попит на хліб штучно підвищувався. Насправді радянська свинина була золотою, але за рахунок державного бюджету. Те ж саме ми сьогодні маємо зі споживанням енергоносіїв. Просто це явище не таке очевидне, як задні вікна "Жигулів", закладені буханцями.
Є такий вислів Козьми Пруткова – "Зри в корінь". Його б не завадило на практиці застосовувати керівникам, які говорять про зниження тарифів. Адже проблема не в тому, скільки коштує гігакалорія. Мене як споживача це не цікавить. Натомість мене цікавить, скільки я маю заплатити гривень, аби взимку в моїй квартирі було +20° С. Тому владі важливо почати дивитися не на тарифи, а на видатки родини. Нас має цікавити, скільки платить родина у місяць за тепло та воду. Наприклад, якщо родина витрачає, умовно кажучи, 400 гривень на опалення своєї домівки, то ми мусимо подумати над тим, як зробити так, аби вона витрачала 300 гривень, а не думати, скільки коштує гігакалорія. Якщо зменшуємо вдвічі кількість тепла, яке необхідно витратити на обігрів тієї домівки (маю на увазі ті 50 – 60% тепла, які втрачаються під час транспортування, через старі вікна, через неутеплені стіни, через дахи, підвали, мережі тощо), то зменшуємо вдвічі споживання в гігакалоріях. Якщо при цьому тариф підвищимо у півтора разу, то отримаємо ті 300 гривень, які родина сплачуватиме за опалення. Тепла витратимо менше, температуру в квартирі забезпечимо, і родина в результаті заплатить меншу суму за ту ж саму послугу. Тому саме в цьому полягає підхід, який треба впроваджувати.
Пропоную використати принцип формування тарифів, який закладено в багатьох країнах світу. Тариф має складатися з трьох частин. По-перше, покривати собівартість послуги. По-друге, передбачати певну регульовану прибутковість. Наприклад, ми можемо обмежувати рентабельність 7-15%. По-третє, тариф повинен містити інвестиційну складову, яку потрібно чітко визначити і спрямувати на здешевлення послуги. Від інвестиційної складової має вигравати споживач! Усі інвестиції мають спрямовуватися на дві потреби — на зменшення втрат (тобто зменшення обсягів споживання) та/або на зниження собівартості виробництва (тобто зниження тарифу). Із проведенням модернізації мають зменшуватися видатки споживача на отримання послуги. Будь-яка інша інвестиція – безглузда.
Замість газу – деревина
Торік ми відмовилися від газу і почали опалювати деревиною мікрорайон Соснівка. Раніше Черкаси щороку спрямовували в Російську Федерацію 7 млн. грн., розраховуючись за газ і підтримуючи чужу економіку. Тепер ці 7 млн. туди не йдуть. Натомість 3 млн. грн. спрямовуються в місто Черкаси і в Черкаську область. Ми платимо за збір гілок, відходів деревини, за те, що наші працівники їх подрібнюють на тріску, перевозять тощо. Тобто замість того, щоб на 7 млн. підтримувати сусідню державу, ми на 3 млн. підтримуємо громадян свого міста і своєї області. У цьому є величезний потенціал. Сьогодні відходи деревини у нас жодним чином не переробляються, вони просто знищуються. Їх спалюють, коли проводиться санітарна вирубка лісу або вирізка старих дерев уздовж доріг. Існує колосальний резерв для створення робочих місць у селі, якщо там розпочати вирощувати енергетичну деревину, збирати її, заготовляти і привозити на міські котельні, які працюють на деревині. Крім того, городяни нерідко позбавляються старих меблів, вивозячи їх на сміттєзвалище. Ми починаємо збирати окремо такі меблі і використовуватимемо їх для отримання тепла взимку.
Також вирішили в Черкасах провести своєрідний експеримент. Висадили плантацію міскантусу — спеціально виведеної багаторічної рослини, яку плануємо використовувати для котельні, що працює на деревині. Нам потрібно щонайменше ще дві такі котельні, аби повністю опалювати мікрорайон Дахнівка. Тож попит на деревину незабаром істотно зросте. Тому вирощування міскантусу однозначно доцільне, тим паче що ця рослина має досить високу теплоємність (можна порівняти з дубом). До того ж міскантус не потребує використання земель, придатних для сільського господарства. Він найкраще росте на землях, де високі ґрунтові води, болотиста місцевість і де не можна вирощувати культур сільськогосподарського призначення. Тому замість того, щоб ці землі простоювали, хай краще дають енергію.
Як із проблеми зробити перевагу
Сьогодні багато хто ставиться до нашого житлового фонду як до якоїсь катастрофи. Мовляв, житловий фонд у незадовільному стані. Так, це правда, але я схильний ставитися до цього як до нашої величезної переваги. У тому, що в нас такий застарілий житловий фонд, — шанс України. Бо в нас усі будинки, за винятком побудованих упродовж останніх десяти років, потребують реновації. В них потрібно утеплити фасади та підвали, замінити вікна, утеплити дахи і поміняти внутрішні мережі. Всі ці роботи зробити нескладно. Вони не потребують жодних високих технологій, знань або навичок. Українські виробники можуть виробляти всю продукцію, яка необхідна для цих робіт, а українські громадяни, пройшовши мінімальне навчання, можуть виконувати ці роботи. Тому реновація наших житлових будинків – сотні мільярдів гривень, які підуть в українську економіку в галузі виробництва будівельних матеріалів та на створення десятків тисяч робочих місць. Це шанс для економіки зростати не на 2-3%, а на 10-15% упродовж найближчих п’яти років. Крім того, під цю програму слід залучати кошти світових фінансових структур. Адже йдеться про кошти, які вкладаються в абсолютно реальну сферу. У Європі не зафіксовано жодного випадку неповернення кредитів, наданих на реновацію будинків. Усі кошти повертаються. Бо позичальниками є власники квартир. І суми на квартиру – мізерні. Для жодної сім’ї не проблема обслуговувати й повертати кредит, спрямований на реновацію будинку. Тим більше є звідки повертати. Адже після виконання всіх згаданих робіт затрати сім’ї на комунальні послуги знизяться, і тоді суму цієї економії можна буде спрямовувати на повернення кредиту. Сьогодні Світовий банк та ЄБРР готові фінансувати такі проекти в Україні, надаючи сотні мільйонів євро на їх реалізацію. Тобто це кошти, які ми можемо залучити і спрямувати в українську економіку – на виробництво будівельних матеріалів та на роботу наших українських робітників. Тому я вважаю це величезним шансом для України підняти економіку. Тим більше що тут неможливо вкрасти. Адже кредит беруть мешканці будинку, в них немає сенсу використовувати схеми відмивання, відкотів тощо. Люди зацікавлені в тому, аби виконати роботи дешево та якісно. Тому кредитування об’єднань співвласників багатоповерхових будинків на утеплення та реновацію будівель — величезний шанс, і потрібно максимально швидко цю програму запроваджувати.
Щоб змінити менталітет, потрібно перестати дотувати ціну на газ
Мені загалом імпонує ідея, яку недавно висловив віце-прем’єр Сергій Тігіпко. Йдеться про досвід Ірану в енергозбереженні. Там для кожної родини відкривають спеціальний рахунок і видають картку, на яку уряд спрямовує кошти – дотацію на покриття вартості тарифу у зв’язку з його підвищенням. Якщо родина економно використовує енергію і вживає заходів із енергозбереження, то в неї на цьому рахунку залишаються кошти. Усе, що вдалося заощадити, можна використати на будь-які свої потреби. Наступного року іранцям надають уже трохи меншу дотацію. Так відбувається поступове зменшення державної дотації і стимулювання людей до збереження енергоносіїв та проведення енергозберігаючих заходів. Вважаю, що такий підхід є правильним.
Наскільки реально запровадити цей досвід в Україні – покаже час. Нині ж держава дотує ціну на газ, що є нічим іншим, як державною підтримкою найбагатших людей. Адже той, хто споживає найбільше газу, отримує найбільшу дотацію від держави. Тому сьогодні правильно буде підвищити ціну на газ і зробити її ринковою, а гроші спрямувати тим, хто не має достатніх доходів. Переставши дотувати людей, котрі здатні заплатити самі. Я спілкуюся зі своїми друзями та колегами — забезпеченими людьми, які живуть у великих будинках, мають басейни, сауни тощо. Крім мене, ніхто не відмовляється від використання газу. Лише я перейшов на дрова. Іншим таке навіть на думку не спадає. Вони кажуть: "А який сенс? Газ же копійки коштує! І його не треба підкидати в топку, він сам по трубі біжить. Ось як підвищать ціни, тоді думатимемо". Такою є філософія забезпечених людей. І винна в цьому держава, бо за рахунок державного бюджету дотує ціну на газ. Потрібно таку практику припинити, і відразу зміниться менталітет українців.

Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике