Колонка редактора
У фольклорі народу сусідньої з нами держави є так звані "докучниє сказкі" – набридливі казочки, які можна розповідать "по колу" хоч тисячу разів поспіль. Наприклад, така:
"Жил-был царь, у царя был двор, на дворе был кол, на колу – мочало; не сказать ли сначала? Жил-был царь, у царя был двор, на дворе был кол, на колу – мочало..." І так – поки вашого слухача не знудить і він не почне вас благати припинити. Так наші сусіди забавлялися з діда-прадіда...
В українській народній творчості "докучних сказок" досі ніколи не було. В усякому разі – досі... І в усякому разі – в народній... А от як у творчості депутатсько-владній – це вже зовсім інша річ. Днями нардепи раптом знову почали оповідку в стилі "ми обіцяли другу державну мову – чи не почати б нам знову про це розмову? Ми обіцяли другу державну мову..." І так далі – як і у випадку з проблемами царського двору.
Причому "припекло" з цим питанням страшенно – найкраще б "проштовхнути" ще до того, як наш президент вкотре поїде по дешевий газ на "сосєдній двор", де вже втретє оселився відомий цар... Та як не дивно, цього разу вже навіть спікер Литвин, який мужньо висидів під градом яєць на підписанні Харківської угоди, коли російському флоту український Севастополь здавали в обмін на обіцянку дешевого газу, порадив не поспішати з новим бісером перед партнерами з дуже братньої держави.
Уродженець Чорнобаївщини, віце-спікер Верховної Ради Микола Томенко іронічно оцінив "необхідність" проштовхування цього історичного рішення для українців: "Ми почули, що найважливіше питання для українського народу – це закон про мови, і як забезпечити, щоб російською мовою у нас говорили усі регіони України. Скільки вже років цієї проблеми не існувало, а сьогодні вона "виникла", за 170 чи 165 днів перед виборами..."
Все знову в стилі "докучной сказкі" завуальоване гарними лозунгами про Венеціанську комісію і мови нацменшин. І байдуже, що та наприкінці минулого року вже давала експертний висновок про загрозу в такому випадку зменшення в Україні ролі української ж мови. Що з того, якщо навіть буде "продавлене" це рішення, яке було у передвиборних обіцянках? Адже була й обіцянка "почути кожного". Невже саме про таке просили українці Заходу і Центру держави? Чи може вони просто просили незрозумілою для політичних штабів – українською - мовою? Звісно, можна проігнорувати думку тих, хто й так не голосував "правильно". Але як тоді бути з виборцями Сходу й Півдня, які чекали не стільки дозволу на рекламу російською або гагаузькою мовою чи переклади фільмів кримськотатарською, як на "покращення життя вже сьогодні" – і для нацменшин, і для корінної нації?
Невже політики досі не усвідомили, що найголовніша мова - це мова порозуміння? Сумнозвісний саміт у Ялті президентами Європи проігнорований точно ж не через те, що їм хотілося насадити нам англійську чи німецьку мову як другу державну...
Знаєте, я вперше чудово зрозумів Азарова, хоч він і говорив як завжди жахливо ламаною державною мовою, яку ніяк не вивчить, коли він лаявся на адресу Євросоюзу, який бойкотував Ялтинський саміт. Коли казав, що цим образили не його, Азарова, з його урядом і правлячою партією, а всю Україну з її вистражданим прагненням жити по-європейськи.
То може, не варто так поспішати підтанцьовувати у східному напрямку? Може, замість російської чи англійської, яку обіцяли вивчити до Євро-2012, але так і не вивчили, варто надолужувати знання тієї самої єдиної для народу мови – мови взаєморозуміння?
Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "Перша ознака наближення виборів – пожвавлення "навколомовної" суєти"