Я знаю, як Януковичу виграти вибори

За гіпотетичної умови, що фальсифікації будуть унеможливлені. Потрібно запросити з Голлівуду першокласного режисера, талановитого сценариста і композитора рівня Енніо Морріконе. Ні, соціальні ініціативи, як, зрештою і старий-добрий адмінресурс, скасовувати не будемо. Але їх потрібно підсилити емоціями. Отож — до роботи!
Незабаром на телеекрани вийде високорейтинговий суперсеріал — суміш «Генералів піщаних кар’єрів», «Вестсайдської історії» та «Одного разу в Америці». Блискуче зрежисований фільм під геніальну музику розповідає історію однієї непересічної особи. 60-ті роки. Хлопчик із дна суспільства закохується у дівчину, що знаходиться у недосяжному для сироти-голодранця соціальному вимірі. Серце юного героя розривається від нерозділеного кохання, і він із головою занурюється у драматичне, наповнене небезпекою, життя вулиці. Масштабні вуличні бійки, район на район, повинні бути поставлені так яро, як це зробив Уолтер Хілл у культовій драмі з життя нью-йоркських вуличних банд-тріллері «Воїни». Сценарист безжалісно експлуатує тему соціальної нерівності й боротьби юних генералів вугільних териконів за місце під сонцем. Ретроспективно, серія за серією, ми спостерігаємо еволюцію героя, гартування його волі, характеру, сили духу. Перед нами не шлак, а згусток енергії, що пропалює шлях нагору. Серіал повинен зачарувати глядача. Домогосподарки повинні забути про дітей, чоловіків, та киплячі каструлі на плитах. Музична тема серіалу повинна звучати з кожного другого мобільника країни. Головна пісня серіалу, щось на кшталт: «Я начал жить в трущобах городских, и добрых слов я не слыхал. Когда ласкали вы детей своих, я есть просил, я — воровал…» повинна зазвучати одночасно у всіх маршрутках країни. Після цієї телеартпідготовки переходимо до наступу. Реалізовуємо новий сценарій — але вже не телевізійний, а реальний під умовною назвою «Добрий цар та кепські бояри». Викидаємо в інформаційний простір зрежисовану дезінформацію про конфлікт Януковича з олігархами. На новітніх компрометуючих плівках, голос схожий на голос Януковича, обіцяє голосу, схожому на голос Бойка, запхнути до пельки якусь нафтову платформу. Голосу Фірташа обіцяють, у викличній грубій формі, депортацію в одних підштаниках до Москви. Через московські ж телеканали інкогніто розповсюджуємо відзняті у порожніх павільйонах кіностудії ім. Довженка матеріали, що висміюють та принижують Януковича. Тим самим добиваємось протилежного результату. Янукович не подобається Кремлю — значить він наша людина і патріот своєї держави. У розпал передвиборчої битви кидаєм у бій резерв ставки — Янукович ділиться своїм Міжгір’ям із сірими та вбогими. Половину території та розкішні вілли віддає під сиротинець для дітей-інвалідів. Ще чималий шмат дістається комфортабельному притулку для бездомних тварин. Весь світ облетіли кадри, на яких маленька калічка сходить до басейну по знаменитих міжгірських дубових пеньках-сходах. І нарешті контрольний постріл — невідомі зловмисники над лісовим масивом збивають із стінгера гвинтокрил кандидата у президенти. На зло чи то олігархам-заколотникам, чи то диверсантам із близького зарубіжжя, наш герой виживає. Підкопчений і подряпаний, на фоні тліючих уламків гелікоптера, він обіцяє рішуче завершити президентську кампанію. Гру зроблено. Опозиція — у ауті. Дві третини Рівненщини голосують за Януковича. Занавіс.
Цинізм — це розчарований ідеалізм. Ці слова американського письменника Гаррі Кеммельмана можна сміливо взяти епіграфом до нової політичної драми режисера і актора Джорджа Клуні «Березневі іди». На трибуні, у вогні рампи ми бачимо самотнього політика. Чуємо його влучні вирази, вбивчі епітети, образні порівняння, спостерігаємо за вдалими жестами і не підозрюємо, що за кожним артистично промовленим словом, за кожним рухом, схована клопітка робота цілого колективу. Спічрайтери, політологи, психологи, юристи, хореографи напружено щоденно працюють над іміджем свого кандидата у президенти. Помилка кожного з них може дорого обійтись команді. Молодий, амбітний спічрайтер, у розпал передвиборчої кампанії допускає таку помилку. Ще вчора, до його текстів, вкладених у вуста кандидата у президенти, прислуховувались у всьому світі. А вже сьогодні безжалісні березневі іди (календарний день коли вбили Гая Юлія Цезаря) можуть відмітитись свіжим трупом, щоправда політичним. Однак наш спічрайтер не звик рефлексувати. Ідеаліст перетворюється на циніка і розпочинає гру ва-банк. Чудовий акторський ансамбль розігрує тонку та гостру психологічну драму, що адресує глядачам вічні як світ постулати: мораль і політика — несумісні; друзів у політиці не буває, бувають лише тимчасові взаємовигідні союзи; совість — це химера, яка заважає справжньому політику, тримайте її під надійним замком; якщо у вас проблема — шерше ля фам (шукайте жінку). Герой стрічки таку жінку схоже знайшов…

Источник: Газета "Рівне вечірнє" | Прочитать на источнике