Він став легендою 20-го століття, поєднавши у своїй іпостасі високу вченість легендарного хірурга і глибоку віру православного архієрея

Жизнь коротка, и потому – спешите, спешите идти за Христом.

В жизни земной у врача есть только два пути: путь добра и путь зла.

И каждый выбирает один из них. Наука без религии – небо без солнца.

Святитель Лука


Валентин Войно-Ясенецький (духовне ім’я Лука Кримський (27 квітня 1877 -11 червня 1961) прожив непросте життя, ставши легендою 20-го століття, поєднавши у своїй іпостасі високу вченість легендарного хірурга і глибоку віру православного архієрея. Нинішнього року громадськість України відзначатиме 135-річчя Святого Луки, життєвий шлях якого був тісно пов’язаний із Черкаським краєм. В облдержадміністрації розроблено відповідний План вшанування цієї незвичної людини, професора медичного інституту й... архієпископа. Тож далі – розповідь про нього, Валентина Войно-Ясенецького.
Один із небагатьох, чиє бронзове погруддя було прижиттєво встановлено в галереї видатних хірургів Радянського Союзу в Москві. Видатний церковний діяч, занесений до списків вищого духовенства православної церкви. Автор «Очерков гнойной хирургии», удостоєних першої післявоєнної Державної премії СРСР ім.Сталіна, яку зразу ж перерахував на потреби сиріт і... релігійного трактату «Дух, душа й тіло». Політичний в’язень, який майже 11 років провів у тюрмах і засланнях за сфабрикованими НКВСівцями справами. І… унікальний хірург, який у 60-літньому віці по 18 годин на добу оперував поранених на фронті, а відтак, отримав медаль «За звитяжну працю в роки Великої Вітчизняної війни». Дослідник, який здійснив справжній прорив у медицині, відмінний знавець анатомії людини і… священнослужитель, який вірив, що у серці знаходиться душа. Ці, здавалося б, полярні якості, характеризують одну людину –Валентина Войно-Ясенецького. Але «не пробуйте разделить хирурга и епископа, – писав він про себе, – Образ, разделенный надвое, неизбежно окажется ложным».
Доля цієї унікальної особистості пов’язана і з Черкаським краєм. 1908 року разом із сім’єю Валентин Феліксович жив і працював земським лікарем на Золотоніщині. Родом із Черкащини була його дружина Анна Ланська. У Черкасах тривалий час жили з родинами його брати Володимир і Павло, тут доживали віку й поховані його батьки Фелікс Станіславович та Марія Дмитрівна…
Валентин Войно-Ясенецький народився 27 квітня 1877 року в Керчі в родині провізора. Наприкінці 80-х років 19 століття Войно-Ясенецькі оселилися у Києві, батько перейшов на державну службу і до кінця днів залишався службовцем.
Вони жили у центрі Києва, на Хрещатику: батько, мати, дві доньки і троє синів. Релігійна атмосфера в сім’ї була своєрідною: батько – Фелікс Станіславович – ревний католик, але надзвичайно скромний і своїх поглядів нікому не нав’язував. Родинні стосунки визначала мати, православна Марія Дмитрівна, яка робила багато добрих справ «во славу Божу».
Із дитинства у Валентина був талант малювання, тому ще гімназистом він вчився у Київській художній школі. Тут його наставником був видатний український художник – живописець і педагог Микола Мурашко, друг Іллі Рєпіна. Валентин разом з учнями школи брав участь у реставрації відомих київських храмів, навіть в одній із пересувних виставок спільно з відомими художниками, любив бувати в Києво-Печерській Лаврі й робити замальовки з життя православних. Усе це формувало його світогляд.
Значний вплив справили на Валентина й ідеї російського графа і відомого письменника Льва Толстого. Юнак став вегетаріанцем, спав на підлозі, разом із селянами косив, скиртував та обідав із ними. Він навіть написав листа Л.Толстому, прохаючи дозволу приїхати в Ясну Поляну і жити під його наглядом. Та той порекомендував юнакові послухатися маму і вчитися далі для користі людей. І хоча згодом, прочитавши книгу Толстого «В чем моя вера?», Валентин різко розійшовся з ним у поглядах, проте велике бажання служити простим людям залишилося у Валентина назавжди.
Спершу він думав вступати до Петербурзької академії мистецтв, але під впливом ідей народництва, популярних тоді серед інтелігенції, вважав неприпустимим робити те, що подобається йому. Аби бути корисним суспільству юнак обрав професію лікаря.
У Київському медичному інституті імені князя Володимира Валентин Феліксович навчався блискуче. І несподівано зацікавився анатомією. «Произошла интересная эволюция моих способностей, – писав він про себе у мемуарах, – умение весьма тонко рисовать и моя любовь к форме перешли в любовь к анатомии. Из неудавшегося художника в живописи я стал художником в анатомии и хирургии».
Товариші називали його «совістю курсу», вибрали старостою. І надзвичайно здивувалися, коли наприкінці навчання Войно-Ясенецький попри блискучі здібності до великої науки, сказав, що буде земським лікарем. А це означало – назавжди загубити свою кар’єру… Давши на двадцять першому році життя обіцянку служити бідним людям, Валентин Феліксович не відрікся від неї до кінця життя.
Але поїхати у село зразу після університету не вдалося: на заваді стала російсько-японська війна. Тому його практика лікаря-хірурга розпочалася в Читі, в загоні Червоного Хреста. Тут йому доручили бути зразу завідувачем відділення(!), і не помилилися: операції, зроблені ним, проходили дуже вдало, без ускладнень.
Саме в Читі він і одружився з донькою керуючого великим маєтком на Черкащині Анною Ланською, яка була сестрою милосердя Маріїнської общини і приїхала на війну з тим самим загоном Червоного Хреста. «Она покорила меня не столько своей красотой, сколько исключительной добротой и кротостью характера. В госпитале ее называли "святой сестрой". Велика порядність і неабиякий медичний талант Валентина настільки підкорили дівчину, що заради нього вона навіть порушила дану Богові обітницю безшлюбності, хоч перед тим відмовляла усім закоханим у неї чоловікам. «В ночь перед венчанием в церкви, построенной декабристами, она молилась перед иконой Спасителя. Вдруг ей показалось, что Христос отвернул Свой лик и образ Его исчез из киота. Это было, по-видимому, напоминанием о ее обете, и за нарушение его Господь тяжело наказал ее невыносимой, патологической ревностью», – писав пізніше у своїх спогадах тоді вже архієпископ Лука (Войно-Ясенецький).
Невдовзі після весілля, побувавши у батьків у Києві, молодята поїхали працювати в російську глибинку Симбірської, потім Курської губерній. Уже тоді слава про чудового хірурга поширилася так далеко, що на ганку невеликої сільської лікарні шикувалися відвідувачі не тільки з навколишніх сіл, але й здалеку. Особливо запам’ятався Валентинові щемливий випадок з молодим жебраком, сліпим, якому він повернув зір, зробивши вдалу операцію. Прозрілий зібрав сліпців з усієї округи, і вони довгою чергою прийшли до лікарні, тримаючись за костури один одного, чекаючи медичної допомоги.
Багато років по тому дослідники визнають, що енергія земських лікарів зробила колосальний переворот у сільській медицині. Адже до 1864 року Російська імперія, де жило 90% селян, взагалі не мала у провінції освічених лікарів. Створити сільську медицину на безмежних просторах країни, при великій розпорошеності населення, низькій культурі людей і бракові земських коштів, здавалося справою нереальною. Але російська інтелігенція зробила це.
І, до речі, саме такі надзвичайно складні умови сприяли тому, що земський лікар із самого початку ставав практиком-енциклопедистом. Він повинен був лікувати різних хворих, переходячи впродовж дня від офтальмології до хірургії, від стоматології до дитячих хвороб. Можна лише дивуватися героям-лікарям, які в злиденних умовах земської лікарні не лише бездоганно виконували професійний обов’язок, але знаходили сили робити велику науку. 23 «мужицьких лікаря» стали згодом видатними професорами. Войно-Ясенецький був одним із них.
1908 року Войно-Ясенецькі приїжджають на Черкащину. Очевидно, родина молодого хірурга переїхала сюди, аби бути ближче до рідні, батьків Анни Ланської. Бо Анна Василівна з маленькою дитиною на руках чекала народження другої – дівчинки Оленки. І Валентин Феліксович піддався на вмовляння молодої дружини приїхати в її рідні місця.
Але талант великого хірурга не міг вміститися в маленьких лікарнях, Войно-Ясенецького вабила наука, і, залишивши у рідних на Золотоніщині дружину з дітьми, Валентин Феліксович все ж таки наважується поїхати в Москву, в клініку професора Дьяконова. Завзято починає працювати над розробкою нових методів реґіонарної анестезії (місцевого знеболення) на противагу шкідливому загальному наркозові, проводить дослідження в Інституті топографічної анатомії та оперативної хірургії під керівництвом професора Ф. А. Рейна. Під час Першої світової війни 1914 р. неординарний хірург завідував лазаретом для поранених. В. Ф. Войно-Ясенецький починає збирати та класифікувати свої спостереження за хворими, ураженими різними гнійними процесами.
У 1915 р. він їде до Києва і складає докторські іспити в Київському університеті. Того ж року в Петербурзі виходить його книжка «Регіонарна анестезія», чудово ілюстрована самим автором, у якій він узагальнив результати своїх досліджень і багатий хірургічний досвід. Через рік Валентин Феліксович захищає докторську дисертацію. Його книга та дисертація удостоюються премії ім. Хойнацького, присудженої Варшавським університетом як автору кращих творів, що прокладають нові шляхи в медицині.
На початку 1917 р. Валентина Феліксовича за конкурсом обирають головним лікарем і хірургом міської лікарні Ташкента. У березні цього ж року разом із дружиною та дітьми він їде працювати туди, до того ж, його хворій на сухоти дружині потрібний був інший клімат.
На портреті Анни Ланської, написаному чоловіком, ми бачимо красиву життєрадісну жінку, яка народила четверо дітей. Це була добра мати, чудова дружина, старанна і гостинна господиня. Проте сухоти були швидкоплинні і 38-річною вона померла. Валентин Феліксович залишився один. Для виховання своїх чотирьох дітей, старшому з яких було дванадцять, а молодшому – шість років, він запрошує бездітну вдову-медсестру своєї лікарні Софію Велецьку (до речі, теж родом з Черкащини), яка стала другою матір’ю його дітям. Але ніколи не стала його дружиною…
У нього давно, ще з часів роботи в земських лікарнях, була звичка, навіть духовна потреба: перед кожною операцією молитися, а в самій операційній висіла ікона. Перш, ніж прооперувати людину, на тому місці, яке мав різати, Войно-Ясенецький ставив йодом хрест…
А 1919 року, невдовзі після смерті дружини, в Ташкенті відбулася надзвичайна подія, яка визначила духовне обличчя цієї людини і круто змінила його життя: Валентин Войно-Ясенецький приймає пропозицію архієпископа Інокентія і, вже будучи професором Ташкентського університету, стає… священиком. Тоді, коли священослужителі і білі генерали вважалися найбільшими ворогами радянської влади, зважитися на такий крок могла лише надзвичайно смілива людина...
І майже одразу його починає переслідувати влада. Та незабаром він погоджується на ще небезпечніший крок – висвячення у сан єпископа Ташкентського і Туркестанського з ім’ям святого апостола-євангеліста Луки – християнського лікаря і художника, якого вважають автором перших зображень Богоматері. Зневажаючи небезпеку, прямолінійний і непохитний лікар відкрито кинув виклик суспільному страху і вибрав шлях мучеництва…
У 1923, 1930, 1937 рр. Валентина Феліксовича переслідують арешти, заслання… Одинадцять років тюрем, тортур, карцерів, побоїв, виселення не тільки на Північ, а й навіть за Полярне коло, безумовно, підірвали його фізичне здоров’я, але укріпили його віру. Вона давала йому відчуття свободи в будь-якій в'язниці, а лікарем він був завжди. «Наука і релігія... Вони не суперечать одна одній», – говорив о. Лука на одному з допитів.
І скрізь, де б не відбував покарання архієпископ Лука, він обов’язково молився і лікував. Переказують навіть випадок, коли звичайним ножем він зробив операцію на очах мисливцю. Люди любили талановитого лікаря, який не брав ніякої плати за лікування. А влада мусила миритися з єпископом-хірургом.
У засланні Валентин Феліксович продовжував активно займатися наукою. 1934 року виходить із друку книга «Нариси гнійної хірургії», яка й нині є окрасою медичної літератури, яку й досі використовують для навчання студентів-медиків.
На початку Великої Вітчизняної війни Лука перебував у засланні. Звідти він написав листа всеросійському старості Михайлу Калініну з проханням направити його на фронт. Невдовзі його призначили головним консультантом кількох шпиталів у Красноярську. Авторитет лікаря-хірурга був настільки великим, що хворих із тяжкими пораненнями з фронту направляли так: «Красноярськ. Войно-Ясенецькому». Але місцеве керівництво намагалося хоча б якось йому дошкулити: не дозволяли їсти у їдальні шпиталю, не видавали пристойного одягу. Тому годували і одягали його хворі. Жив Лука у малесенькій кімнатці, де стояли тільки ліжко і стілець, а на столі стояла маленька іконка. Єдине, чого не могли йому заборонити – молитися…
«Для хірурга не повинно бути медичного «випадку », – говорив він, – а тільки жива страждаюча людина». Під постійним тиском і наглядом НКВСівців Войно-Ясенецький оперував і читав студентам лекції в рясі та з хрестом на грудях. «Я справді відрікся від лікарської слави, яка, звичайно, могла б бути дуже велика, що тепер для мене нічого не варто. А в служінні Богу – вся моя радість, все моє життя, бо глибока моя віра. Однак лікарської і наукової роботи я не маю наміру залишати», – писав Валентин Феліксович у листі до сина Михайла.
З 1944 по 1946 рр. єпископ Лука працює консультантом кількох шпиталів у Тамбові, не припиняючи своєї релігійної діяльності. Він збирає безцінний досвід лікаря-практика, і рекомендує для вивчення всім лікарям, адже його методи оперування складних та інфікованих ран на фронті могли врятувати багато людей, зменшити інвалідність. У 1944 р. вийшла з друку його нова книга – «Пізні резекції при інфікованих вогнепальних пораненнях суглобів». Неймовірний факт: 1946 р. за цю книгу і за «Нариси гнійної хірургії» професор Валентин Войно-Ясенецький (політичний в’язень!) отримав Сталінську(!) премію I ступеня. Дізнавшись про це, він відправив уряду СРСР телеграму, в якій просив із 200 тис. рублів своєї премії 130 тис. надіслати дітям-сиротам, жертвам війни. Після завершення війни Войно-Ясенецький одержав урядову нагороду – медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», а в лютому 1945 р. новий патріарх Алексій I нагородив владику Луку правом носіння діамантового хреста на клобуці.
У 1946 р. Войно-Ясенецький став архієпископом Сімферопольським і Кримським. Але не залишає своєї лікарської діяльності: консультує хворих, виступає з доповідями в Кримському хірургічному товаристві й на з'їздах кримських лікарів, для лікарів Сімферополя читає курс лекцій з гнійної хірургії. Владика дружив і регулярно листувався з видатними академіками – фізіологами І. П. Павловим, Л. А. Орбелі, офтальмологом В. П. Філатовим. Твердість і непохитність архієпископа, який відмовився навіть від очільництва столичної клініки заради віри, який своїм життям підтверджував думку про єдність науки і релігії, їм дуже імпонувала.
Святитель Лука служив Богові через людей. Він був окулістом і ларингологом, гінекологом і урологом, стоматологом і нейрохірургом, ортопедом і онкологом, і в кожній галузі досяг досконалості.
Почавши свій шлях зі звичайного земського лікаря, Войно-Ясенецький зробив багато відкриттів у медицині. Він є основоположником сучасної гнійної хірургії, асептики та антисептики. Саме він уперше в світі розробив метод блокади трійчастого нерва, описав методику операції при защемлених грижах тощо.
Навіть коли у 80 років Войно-Ясенецький перестав бачити й погано чув, він керував Сімферопольською єпархією, входив без сторонньої допомоги в храм, прикладався до ікон, читаючи напам'ять молитви і Євангеліє, проголошував проповіді. Окрім академічних наукових знань медицини у нього відкрилося і духовне бачення, тож коли до нього приводили хворих, Лука Кримський просто вражав лікарів найточнішими діагнозами. При цьому завжди просив хворих: «Моліться!». Його душа була сповнена любов’ю, прощенням і милосердям.
11 червня 1961 р., в день усіх Святих, він перейшов у інший світ. Але до останнього дня керував єпархією. Його блискучі проповіді (а їх тексти склали 10 томів машинопису) визнані винятковим надбанням сучасного богослів'я.
Рішенням Синоду української православної церкви Архієпископ Сімферопольський і Кримський Лука зарахований до лику святих новомучеників і сповідальників для загальноцерковного вшанування. 2000 року здійснилася історична справедливість – відомий хірург, видатний учений, святий ієрарх Православної Церкви був офіційно реабілітований…
У сімферопольському Свято-Троїцькому кафедральному соборі біля раки з мощами архієпископа сповідника Кримського Луки багато людей, які благоговійно моляться, просячи позбавити їх хвороб та полегшити страждання. І отримують те, що просять. Тисячі свідчень про унікальні випадки зцілення і рукою хірурга, і словом Божим за життя Луки Кримського і після смерті знаходяться у музеї в Сімферополі, наводяться у книгах.
Життєвий шлях батька, його духовний і громадянський подвиг, наполегливість і цілеспрямованість у досягненні мети стали прикладом для його дітей. Старший син Михайло – видатний патологоанатом-інфекціоніст, доктор медичних наук, професор. Донька Олена – кандидат медичних наук, лікар-епідеміолог. Син Олексій – доктор медичних наук, професор. А молодший Валентин – видатний вітчизняний патологоанатом, доктор медичних наук, професор, керівник лабораторії офтальмології НДІ ім. В. П. Філатова. Володіючи великим художнім даром, успадкованим від батька, Валентин багато малював, у тому числі ілюстрував деякі монографії академіка Кассирського з патології крові.
В Одесі проживала онука Ольга Валентинівна, кандидат медичних наук. Тепер тут живе і береже спадщину роду правнучка Святителя Луки Тетяна Валентинівна.
Святий Лука Кримський (Войно-Ясенецький) і Черкащина
На жаль, дослідники життя Войно-Ясенецького майже не говорять про його український період. Лише деякі побіжно згадують, що з 1905 до 1917-го він працював не тільки у міських і сільських лікарнях Симбірської, Курської, Саратовської губернії, а також на Україні. Провівши чималу пошукову роботу, ми знайшли кілька документів, які свідчать про життя Валентина Феліксовича Войно-Ясенецького на Черкащині, зокрема, в Золотоноші й Деньгах.
Директор наукової бібліотеки Черкаського національного університету ім.Б.Хмельницького, краєзнавець Григорій Голиш розповідає, що майже випадково натрапив на цей справді унікальний факт історії нашого краю, що в 1908 році впродовж 4-х місяців Войно-Ясенецький працював лікарем Деньгівської дільниці (однієї з 4-х дільниць, які існували в районі до революції). Золотоніський повіт фактично розташовувався на території сучасного черкаського лівобережжя, тож і лікарня опікувалася здоров’ям десятків тисяч людей. І Войно-Ясенецький, як засвідчують документи, був там провідним фахівцем.
Начальник відділу використання інформацій документів Державного архіву Черкаської області Валентина Хілобок також знайшла кілька документів, які підтверджують життя родини Войно-Ясенецьких у Черкасах.
Приміром, запис про народження донечки знайдено саме в метричному документі Свято-Троїцької церкви, яка колись височіла на місці нинішнього Пагорба Слави у Черкасах. У списку службовців Черкаського міського товариства самоврядування у розділі «Юридичний відділ» вказано, що міським юрисконсультом працював там «Ясинецкий-Война Владимир Феликсович», тобто брат хірурга-професора. Знаходилося товариство за адресою Суворівська, 53. Нині це – вулиця Байди Вишневецького.
Довідкове видання «Весь город Черкассы за 1911 год» у списку абонентів телефонної мережі подає номер телефона батька – Фелікса Ясенецького-Войно – 108. Тут же вказано, що по місту Черкаси присяжних повірених було троє, в тому числі – Ясенецький-Войно Володимир Феліксович. Він приймав з 17-ої до 19-ої вечора за адресою Суворівська,12. А його помічником був Ясенецький-Войно Павло Феліксович. Тобто обидва брати архієпископа Луки жили і працювали разом.
На одній зі світлин ми бачимо Анну Василівну Ланську – вродливу жінку, а фото зроблене у черкаському фотоательє Золотаревського.
Чимало цікавого розкриває і сумний документ про смерть мами Луки Кримського. У книзі актових записів за 1928 рік під номером 358 записано: «Ясенецька-Войно Марія Дмитрівна, померла 23 серпня у віці 78 років.
На жаль, смерть інших членів родини Войно-Ясенецьких не підтверджена документами черкаського архіву, бо саме документи цих років частково або й повністю знищені пожежею. Знаємо лише зі спогадів, що після першого заслання у січні 1926 року Валентин Войно-Ясенецький заїхав у Черкаси – побачитися зі старенькими батьками та братом Володимиром. «Трогательна была встреча моих престарелых родителей с сыном, професором хирургии, ставшим епископом, с любовью целовали они мою руку, со слезами слушали пашихиду, которую я служил на могиле умершей сестры моей Ольги.» Але пробув у Черкасах Валентин Феліксович недовго – поспішав до дітей.
Хоча офіційних документів про смерть Фелікса Станіславовича Войно-Ясенецького не збереглося, проте з розповідей внучатої племінниці Луки Кримського Майі Дмитрівни Прозоровської (1930 р.н.) знаємо, що коли їй був 1 рік, вони виїхали з Черкас (тобто її дідусь Володимир Войно-Ясенецький, поховавши у Черкасах батьків, переїхав на Полтавщину, куди його направили працювати).
Ми знаємо, що батьки Святого Луки Кримського (Марія Дмитрівна і Станіслав Феліксович) були поховані на колишньому цвинтарі №3 Черкас, так званому інтернаціональному, де ховали і православних, і католиків, і старообрядців, і навіть німців під час війни. Але у 60-ті роки минулого століття три цвинтарі на розі вулиць Ільїна та Смілянської зрівняли із землею, заклавши там парк ім. 1 Травня (нині –це територія Соборного скверу). Добре, що зараз там не танцювальний майданчик, як у роки радянської влади, а православний храм…
Зараз працівники державного архіву Черкаської області встановлюють достовірність свідчень про те, що інший брат Святителя Луки – Павло Феліксович – одружився з красунею Юлією із Кам’янки. Тут у них народилася донька Ніна, а хрещеними записані мама Святителя Марія Дмитрівна Ясенецька-Войно і тесть Павла. Щоправда, невдовзі молодята переїхали жити до Києва.
Міжнародне значення постаті хірурга, вченого, педагога, архієпископа, святителя Луки Кримського (Войно-Ясенецького)
Нині Святий Лука Кримський стає дуже шанованим не тільки в Україні, але і у світі, зокрема, в Росії, Узбекистані, Греції, Словакії, Австрії та інших країнах. В Україні та Росії про нього знято багато документальних програм, написано наукових праць, а в квітні розпочалися зйомки повнометражного художнього фільму. До речі, родина Президента України Віктора Януковича особисто сприяла тому, аби для зйомок виділили 12 мільйонів гривень.
Медичну спадщину хірурга-професора Войно-Ясенецького вивчають науковці з Росії. Зокрема, у Головному клінічному шпиталі ім.Н.Н.Бурденко (Москва) вже вчетверте проходитиме міжнародна конференція, присвячена духовній та лікарській спадщині Святителя Луки (Войно-Ясенецького).
У Красноярському краї Росії діє спеціальний «Потяг здоров’я Святий Лука Кримський». Це – пересувний консультаційно-діагностичний центр, де жителі віддалених територій Росії можуть безплатно отримати сучасну кваліфіковану медичну допомогу, помолитися у храмі-вагончику.
Професура російського Національного медико-хірургічного центру ім. М.І.Пирогова видала велику книгу про наукову діяльність В.Ф.Войно-Ясенецького. Багато секретних документів про життя Святителя Луки Кримського в архівах КДБ знайшов онук Святителя Луки – голова експертної ради з найважливіших науково-технічних та соціально-економічних проблем Державної Думи Росії, академік РАЕН, професор Володимир Лісічкін.
У випускників Кримського медичного університету склалася хороша традиція: в день випуску майбутні медики освячують свої білі халати на раці з мощами Святого Луки Кримського, обіцяючи тим самим іти його шляхом самовідданого, безкорисливого служіння простим людям.
В Узбекистані плідно працює керівник навчального Центру для дітей-інвалідів Ігор Феденко, який видав книгу про Ташкентський період життя Святого Луки Кримського. До речі, він доглядає за могилою дружини Войно-Ясенецького – Анни Ланської, нашої землячки.
Як святий, Лука Кримський шанований не тільки Православною Церквою в Україні та Росії, а й Узбекистані та Греції. Приміром, на території Греції існує більше 30-ти храмів і каплиць в ім'я святителя Луки.

Матеріал підготовлено за сприяння журналіста ОДТРК Галини Компанієць
Управління інформаційної політики та зв’язків із ЗМІ облдержадміністрації

Источник: Черкаська обласна державна адміністрація | Прочитать на источнике