Містерія життя Анжеліки Рудницької

Коли дізналася, що в Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній» відбудеться персональна виставка «Містерія літочислення» Анжеліки РУДНИЦЬКОЇ, не могла стримати своєї радості. Адже це одна з моїх улюблених українських співачок і телеведучих. І тут не можу не згадати про її оригінальну музичну телепрограму «Територія А», яка змусила подивитися на музичний світ по-новому. Свого часу цей перший український телевізійний хіт-парад кліпів відкрив нам багатьох українських зірок, які й нині популярні не лише в Україні, а й далеко за її межами.
Багатогранності й творчості Анжеліки можна тільки подивуватися. Як письменницю ми пізнали її завдяки роману «Пристрасна траса до щастя», як журналіста — завдяки численним публікаціям у періодичних виданнях. Як громадський діяч вона не перестає дивувати й зараз. Адже є постійною учасницею багатьох масштабних соціальних і благодійних акцій. Серед них — «Молодь заради майбутнього», «Не дамо СНІДу жодного шансу», антиракова програма «Один день заради життя».
Ювелірна робота
Відвідавши виставку вишивок «Містерія літочислення», чернігівці пізнали Анжеліку Рудницьку ще й як самобутню художницю.
Її творчість — унікальне явище. Свій власний стиль вона створила на основі поєднання етнічного й модерного мистецтва в техніці вишивання. Роботи (а їх у Анжеліки понад 150) дивовижні, колоритні, неповторні. Вони спираються на багатовікові традиції народного мистецтва і водночас — абсолютно авторські, модерні та мультиетнічні.
Приємно, що на виставці можна було не лише насолодитися оригінальними та неповторними витворами мистецтва, але й поспілкуватися з авторкою. Без перебільшення, присутні були приємно вражені відкритістю, щирістю, природністю й позитивною енергією Анжеліки. Після розмови з нею ніби відчула в собі дивне бажання робити щось корисне і творити прекрасне частіше. Тож не дивно, що художниця забороняє дивитися на свої картини поганими очима. Адже переконана: роботи мають унікальну здатність вбирати в себе людські емоції, настрої, думки. Вони насичуються енергією кожного відвідувача, який торкається їх поглядом. Від цього полотна стають мудрішими, досвідченішими. А от наскільки кращими — вирішувати поціновувачам краси.
— Кожна людина відкриває для себе в цих роботах щось нове. Кожен бачить у них те, чого не помічають інші. Я завжди на перше місце ставлю ідею, мистецьке бачення, а потім — техніку. Є багато технічних художників, схожих одне на одного, на всесвітньо відомих майстрів. Та насправді митцем має бути людина, що відчуває світ якось інакше й ділиться цими відчуттями по-особливому, — говорить Анжеліка Рудницька.
Усі роботи героїні моєї оповіді виконані голковою технікою, а займається майстриня цим мистецтвом вісім років. Однак, на її думку, для художника це дитячий вік. Свої перші роботи Анжеліка нікому не показувала, бо створювала їх не для виставок, а для душі. Однак тепер полотна Анжеліки Рудницької не живуть у майстерні чи приватних колекціях. Вони постійно мандрують музеями, галереями, їх можна побачити на виставках, фестивалях у різних куточках світу.
Загалом у мисткині було понад п’ятдесят персональних виставок. Картини експонувалися у Франції, Угорщині, Бельгії, Нідерландах, Болгарії, Румунії, Македонії, Сербії, Естонії, Чорногорії, Литві, Латвії, Польщі. Зокрема, під час поїздки 2010 року до Південної Кореї на Міжнародний фестиваль культури і мистецтв Анжеліку Рудницьку за її художні роботи удостоєно звання Світового майстра.
Проте визнаний майстер вишивки запевняє: найбільша цінність її подорожей була не в тому, щоб популяризувати власну творчість — адже свої картини вона не продає. Художниця хотіла розповісти світу про Україну, якої не знають іноземці. А тепер її мета — щоб побачене в Європі оцінили на Батьківщині.
— Пригадую одну з дуже пам’ятних виставок у Страсбурзі, в Парламенті Ради Європи. Під час засідань там завжди проходять різні вернісажі. І, як правило, можна побачити модерний живопис, котрий вирізняється величезними форматами, яскравими плямами. Всі довкола ходять, роздивляються. А у мене ж роботи малесенькі, ювелірні… — усміхається майстриня. — Та коли ми спустилися з верхнього поверху, побачили, що навколо української експозиції найбільше людей. І я стою, відповідно, в сукні, на підборах. А до мене підходять європарламентарі й питають: «А ви модель з України, котра представляє ці роботи?» Кажу: «Ні. Я художниця, котра все це зробила своїми руками». Й того вечора я отримала чимало цікавих пропозицій. Мене запросили провести виставки в Парижі, на Кіпрі. Безумовно, це цікаво, це інші відчуття простору й разом з тим — популяризація України в Європі.
Магічна стихія «Декаполісу»
Під час зустрічі в «Чернігові стародавньому» Анжеліка Рудницька розповіла, що на створення «Містерії літочислення» її надихнули роздуми про плинність часу.
— Кожне моє творіння — це молитва, розмова з Богом, медитація. Можна називати як завгодно, але це дуже інтимний процес. За вісім років я створила дванадцять великих циклів робіт. Ніби на позначення дванадцяти місяців року. Й цікаво те, що це не робилося спеціально. Все сталося само собою.
Крім картин, на виставці можна було побачити серію дизайнерських робіт — вовняних гобеленів, полотен-мініатюр, ексклюзивних подушок-«думочок», колекцію лляних еко-сумок із конопляними ручками та унікальними авторськими орнаментами. А сама експозиція складалася з декількох циклів. Серед них — «Дерева-писанки», «Пролог», «Прамісто», «Незриме коріння», «Містерія літочислення», «Радуйся!», присвячений Різдву та Великодню.
— Унікальність Анжеліки в тому, що вона взяла традиційну народну техніку, яку завжди використовували в ужитковому мистецтві, і збагатила її своїми знахідками, поєднавши кілька різних технік. Використавши певні символи, модернізувала їх і перетворила на сучасне актуальне мистецтво, яке відрізняється позитивним характером. Мандруючи світом, її вишиванки викликали інтерес як у представників української еміграції, так і у місцевих поціновувачів мистецтв. Роботи відкривали для іноземців яскраву, самобутню, доброзичливу та радісну Україну.
Один із найулюбленіших образів Анжеліки — дерево. І це не дивно, адже споконвіку для українців дерево життя — це сакральний символ. Але воно, як і саме життя, у кожного своє. Особливі дерева і в Рудницької. Фантастичні, неповторні, розкішні, — говорить член Великої ради Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Олександр Бригинець.
До речі, перше дерево, яке створила прикута до ліжка Анжеліка в розпал своєї хвороби, було без коріння. Дерево-птах ніби злітало в небо високо над землею... Робота була виконана рожевим і салатовим кольорами. І це додавало співачці життєрадісної сили. Так, наперекір хворобі, вона почала створювати свій власний світ, сповнений яскравих барв і архаїчних символів.
— Я вірила в те, що коли ти не можеш ходити, завжди можна літати. Нехай подумки, у мріях, у снах. Та головне — рухатися, а не стояти на місці. Тоді все буде гаразд. І, певно, не випадково робота «Дерево-птах» була символом антиракової програми косметичної компанії «AVON» «Один день заради життя», — розповідає художниця.
Особисто мені дуже сподобалося «Місячне колесо». Це одна з найвідоміших робіт Анжеліки Рудницької, яка була символом багатьох акцій, фестивалів і врешті стала головною в її художніх каталогах. А ще вразила картина «Декаполіс» із циклу «Прамісто» — цілої серії оригінальних міст. Де дивовижні фантастичні білі будинки з червоними дахами нерозривно з’єднані між собою і утворюють нескінченний коловорот історії, в середині якого — невідомість. Ти ніби блукаєш лабіринтом цих будинків, а потім на якусь мить відчуваєш, що хочеш потрапити в самий центр магічної стихії, щоб дізнатися: а з чого насправді все почалося? У перекладі з грецької «декаполіс» означає «10 міст». Та коли дивишся на картину, здається, що ця «червоно-біла куля» містить у собі цілий світ із його багатовіковою історією і таємницями різних цивілізацій.
Цікавинкою виставки також стала посудина з зерном, біля якої кожен присутній міг стати художником, намалювавши що-небудь пальцем.
«Хімія» натхнення
– К ожну нагороду я приймаю із вдячністю, та не це важливо для митця. Головним є сам творчий процес. Для мене успіх — не в кількості зароблених грошей, не в чисельності прихильників. Успіх — це внутрішня гармонія людини з собою. У кожного є талант, і від нас самих залежить, розвиватимемо ми його чи ні. Тож останнім часом я уникаю публічних заходів, якщо не бачу там якоїсь позитивної вагомої ідеї, — зізнається майстер.
Перед Великоднем, як і перед Різдвом, усі люди прагнуть бути благодійниками. Анжеліка Рудницька також бере участь у різних благодійних акціях. Тож поки що, зізнається художниця, вона не створює нових робіт. Але є багато ідей, ескізів, які незабаром можна буде побачити в реаліях. Крім того, з малюками всієї України перед Великоднем вона малює писанки, робить ляльки-мотанки. І цим самим спонукає дітей щось творити своїми руками.
— Я не можу пояснити «хімію» натхнення. Та коли воно приходить, малюю на серветках у літаках, на клаптиках паперу під час засідань. А ще я колекціоную гарні емоції та враження, бо прив’язуватися до матеріальних речей, як на мене, не зовсім правильно.
Валентина НАУМЕНКО
Фото Віктора КОШМАЛА
http://www.hvilya.com/news/misterija_zhittja_pani_anzheliki/2012-04-06-766

Источник: ЗА КИЇВ | Прочитать на источнике