111 років від дня народження Павла Байдебури

1 березня виповнилося 111 років від дня народження Павла Байдебури – відомого письменника, творчість якого спрямована на пізнання людей донецької землі, на осмислення його давньої історії та сучасного життя. За замовленням управління інформаційної політики та з питань преси облдержадміністрації видавництвом «Донбас» видано книгу П.Байдебури «Вогонь землі», до якої увійшли декілька оповідань і роман «Вогонь землі». Провідний образ роману - донецький степ, любов до якого пронизує всі рядки цього історичного твору. Проникливо вимальовані образи чумаків, які долаючи перешкоди, везуть додому сіль, рибу, дьоготь. Найяскравішим епізодом роману є відкриття кам’яного вугілля. Для довдідки: Павло́ Андрі́йович Байдебу́ра народився 1 березня 1901 в с. Нерубайка на Кіровоградщині. Працював шахтарем у Донбасі. У 1930 закінчив факультет журналістики Комуністичного університету імені Артема у Харкові. Автор оповідань про життя донецьких шахтарів та книг для дітей.
П.А.Байдебура – старійшина донецької української літератури, майстер художнього слова. Тридцять років керував різними обласними письменницькими організаціями України, увів у літературний процес кілька поколінь майстрів художнього слова. Така робота забирала надзвичайно багато часу, адже він ставився до виконання своїх обов'язків не формально. Умів бачити у кожному творчу особистість зі своїми болями і проблемами, тому таким теплим і щирим було його слово підтримки, такою виваженою і поміркованою поставала оцінка художнього доробку початківця чи свого побратима по перу. Кидаючи погляд на прожиті роки, сам письменник констатував: “Може б краще було б не керувати тридцять років письменницькими організаціями Харкова, Одеси, Донбасу, а написати 30 оповідань”.
У час загальних підозрінь і психологічної недовіри до кожного Павло Андрійович залишався самим собою – відкритим і щирим, принциповим і чесним. І в ті часи умів підтримати людину, сказати мудре слово поради. Не обійшла і його загальнорепресивна машина – був виключений з партії, звільнений з посади редактора республіканського видавництва (1934 р.). Але його серце не зачерствіло, душа не озлобилась – він і надалі умів забувати про це і знову кидатись на виручку колеги, щиро підтримувати кожного, хто був неправильно поцінований, несправедливо критикований.
Павла Андрійовича Байдебуру вирізняла завжди активна життєва позиція, усвідомлення свого обов'язку перед людьми. Він добровольцем пішов на фронт, маючи пільгу – не йти, оскільки був хворий. Він усім своїм єством усвідомлював: його місце з-поміж тих, хто щоденно наближає перемогу, хто, не шкодуючи власного життя, йде у двобій з фашистами. Щоправда, навіть у ті тривожні дні лихоліття він не покидає літературно-художних пошуків, внаслідок чого з'являються оповідання “Помста” і “Малий Тимко” .
У багатьох спогадах про письменника підкреслено, що вперше П.А.Байдебура попав у Донбас майже випадково, тому що його приваблював цей незвичайний край своїми просторами, переважанням людей шахтарської праці, щось було у цих велетенських просторах незвикле, небуденне. Його прив'язаність до Донбасу стала результатом заглиблення письменника в особливості гірничої праці (адже він починав свою діяльність на одній із шахт), наслідком відкриття ним нових і нових типів людських характерів, гармонія людських стосунків у гірничих колективах. А ще… Уміння шахтарів відчувати природність художнього твору, адже тоді письменники постійно виступали перед своїми читачами, перетворюючи їх загал у слухачів. Такий контакт дозволяв відчути рівень сприйняття художнього твору. Саме тому вдруге П.А.Байдебура приїжджає (мабуть, доречніше говорити повертається) в Донбас уже цілком свідомо. У січні 1944 року навіть транспорт не ходив до Донецька (тоді Сталіно), довелось йти пішки з Нікітовки до обласного центру, не кажучи вже про те, що суттєво поріділи ряди письменницьких лав.
По суті Донецьку письменницьку організацію довелось відновлювати заново, кожен крок у її розбудові давався надзвичайно важко: не вистачало коштів на відбудову гірничих копалень, налагодження виробництва металу, електроенергії. Що вже тут говорити про створення періодичних видань, видання творів місцевих авторів! Але Павло Андрійович не втрачав духу. І результати не забарилися заявити самі про себе: Донецька обласна письменницька стає поряд з Київською та Львівською однією з найчисельніших в Україні. Регулярно виходить часопис “Літературний Донбас”, організовано проходять Дні української літератури в Москві, де значну частину учасників становлять письменники-донбасівці. Таким чином літературно-мистецьке життя очолюваної організації виходить на інший рівень: активнішою стає участь її підрозділів в загальноукраїнському літературному поступі. Все це забирало надзвичайно багато часу, тому для улюбленої справи – створення оповідань і повістей залишались тільки нічні години. Поряд з цим були обов'язки як керівника культурної комісії облвиконкому. І тут П.А.Байдебура поставав творчою особистістю: організовано проводяться Шевченківські, Франківські урочистості, відкриваються пам'ятні дошки В.Сосюрі, А.Чехову. Особливо багато сил та організаторських здібностей доклав Павло Андрійович для відкриття в Донецьку пам'ятника Великому Кобзареві.
І все ж керівництво письменницькими організаціями, виконання різноманітних громадських доручень, заглиблення у долю кожного члена організації не відсторонило П.А.Байдебуру від активного художньо-мистецького життя. Він досконало вивчив історію Донецького регіону, перебіг подій на його тлі, внаслідок чого так чільно зазвучала тема козацтва у його творчості, проблема першовідкриття вуглевидобутку українцями (“Вогонь землі” та ін.). За його творами школярі пізнавали мелодику рідного слова, заглиблювались у художньо-естетичний мікро- і макросвіт української милозвучності, адже оповідання “Гобелен” і “Дружба” були включені до всеукраїнських підручників.
Помер П.А.Байдебура 26 січня 1985 року, похований на Мушкетовському кладовищі м. Донецька. На його честь названа одна з вулиць м. Донецька. В пам’ять Павла Андрійовича започаткована обласна літературна премія, яка носить його ім’я. В Донецьку на будівлі, де жив Байдебура с 1948 по 1971 роки встановлена меморіальна дошка.

Источник: Донецька обласна державна адміністрація | Прочитать на источнике