«Думки про рідний Донецький край»

27 січня 2012 року виповнилося 85 років від дня народження правозахисника, педагога, філософа, просвітянина, громадського діяча та політв'язня Олекси ТИХОГО, який народився на Донеччині.
До ювілею за ініціативи Донецького обласного ВУТ «Просвіта» управлінням інформаційної політики та з питань преси видано двотомник, присвячений видатному земляку.
Перший том – збірка творів Олекси Тихого «Думки про рідний Донецький край», до якої увійшли статті, заяви та листи, знімки талановитого педагога і публіциста, правозахисника, члена-засновника Української Гельсінкської групи, написані в 1970-1980-х роках, матеріали судових справ та документи про діяльність видатної особистості, мужнього патріота свого краю і України, який загинув у неволі, а також укладений ним Словник мовних покручів.
Другий том «Олекса ТИХИЙ: у спогадах, роздумах, літературі» містить спогади друзів і сподвижників, роздуми наших сучасників про життєвий і духовний подвиг донеччанина Олекси Тихого - "Дон Кіхота ХХ століття з обличчям європейського президента, який пішов на смерть, як його предки-козаки йшли на палю".
Урочистості з нагоди ювілею Олекси Тихого, презентація виданого двотомника відбудуться 8 лютого 2012 року в приміщенні обласної філармонії.
Довідка: Олекса ТИХИЙ - правозахисник, педагог, філософ, просвітянин, громадський діяч, політв'язень. Народився в с. Їжівка на Донеччині 27 січня 1927 року. Закінчив у 1953 р. Кіндратівську середню школу №14 (нині с. Олексієво-Дружківка). Уперше був затриманий 1948 р. за критику виборів з єдиним кандидатом.
Закінчив філософський факультет Московського університету. Працював учителем у рідній школі з 1954 по 1956 рік.
У 1956 р. надіслав до Верховної Ради УРСР заяву з протестом проти введення радянських військ в Угорщину. За цю заяву і за критику комуністичної системи освіти заарештований 15 січня 1957 р. і засуджений Сталінським обласним судом за звинуваченням у проведенні "антирадянської агітації і пропаганди" на 7 років позбавлення волі в таборах суворого режиму і на 5 років поразки в правах. У таборах Мордовії познайомився з багатьма активістами національно-визвольних рухів багатьох народів.
Звільнившись із табору в 1964 р., працював робітником на цегельні, на будівництві, оскільки до вчителювання його не допускали. Уклав книгу висловів видатних людей про мову "Мова - народ", написав статті "Думки про рідний Донецький край", "Роздуми про українську мову та культуру в Донецькій області", "Вільний час трудящих" та ін., уклав словник покручів української мови, перекладав з польської книжку Єжи Єнджеєвича "Українські ночі, або Родовід генія" (про Т.Шевченка). Розповсюджував літературу самвидаву.
9 листопада 1976 року О.Тихий став одним із десятьох засновників Української Гельсінської Групи, яка збирала і оприлюднювала факти порушень прав людини. 5 лютого 1977 року заарештований. Засідання Донецького обласного суду над О. Тихим та М. Руденком відбулося в м. Дружківка 23 червня - 1 липня 1977 р. в приміщенні "Змішторгу". Засуджений до 10 років таборів особливого (камерного) режиму і на 5 років заслання, визнаний особливо небезпечним рецидивістом.
Карався в Мордовії, а з 1 березня 1980-го - у с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл. (Урал). Ще в квітні 1979 року внаслідок третьої тривалої голодовки протесту в О.Тихого почалася виразкова кровотеча шлунку. Йому запропонували написати "покаянну" заяву, натякнувши, що від цього залежатиме результат операції. Тихий рішуче відкинув цю пропозицію. Хірург зшив шлунок у вигляді піскового годинника, куди потрапляла лише мізерна кількість їжі, її проходження викликало нестерпні болі. Внутрішні тканини рани не зшив, так що випирала велика пухлина. Життя О. Тихого перетворилося на суцільну муку. За невиконання норми виробітку його карали карцером. 5 травня 1984 року низка тортур урвалася в Пермській в'язничній лікарні.
За декілька днів до смерті, вкрай виснажений (важив близько 40 кг), О.Тихий мав побачення з дружиною і сином.
19 листопада 1989 року прах Тихого разом із прахом його побратимів Василя Стуса та Юрія Литвина перевезено в Україну й перепоховано в Києві на Байковому цвинтарі. Вражаючі картини перепоховання увійшли до фільму режисера студії "Галфільм" Станіслава Чернилевського "Просвітлої дороги свічка чорна" (1992).

Источник: Донецька обласна державна адміністрація | Прочитать на источнике