Робота з дітьми - сиротами та дітьми, позбавленим батьківського піклування , а також безпритульними в нашій країні, зокрема у Чернігівській області, покинута державою та тримається лише на ентузіазмі та відданості працівників соціальних служб у справах ді

Як депутат Чернігівської облради я вивчав питання організаційних умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також безпритульних дітей, та прийшов до висновку, що у країні, зокрема Чернігівській області, інституційне, матеріальне та кадрове забезпечення служб, які покликані захистити дитину не відповідає викликам цієї проблеми суспільства. Працівники служб у справах дітей та центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді у області виконують важливу соціальну місію, захищають міцність основи суспільства –родини, а також нашого майбутнього – дітей та молоді. Проте забезпечення цих служб є мізерним, працівники отримують неадекватну, порівняно з важливістю роботи, заробітну плату, постійно знаходяться під ризиком скорочення штатів або зміни структури, не мають достатньої матеріальної бази для повноцінного виконання покладених на ці служби завдань. Ставлення держави до вказаних служб демонструє реальне відношення у нашій країні до проблем розвитку сім'ї та захисту дитини. У Чернігівській області працівники вказаних служб займаються долею більше 2700 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, окрім цього є діти, які виховуються у неповноцінних родинах, безпритульні, соціально неадаптовані дітки. У області створено лише 10 будинків сімейних форм виховання, на черзі відкриття, ще декількох, проте їх потрібно більше 20-ти, щоб забезпечити діткам задовільні умови для виховання, розвитку та повноцінного життя.
Під час останнього засідання постійної комісії Чернігівської обласної ради з питань сім'ї, молоді та спорту я запропонував комісії рекомендувати обласній раді звернутися до Кабінету Міністрів України щодо перегляду умов оплати праці працівників служб у справах сім'ї та молоді, соціальних центрів на обласних та районних рівнях, а також їх матеріально-технічного забезпечення та можливостей вивчати найкращий міжнародний досвіт та адаптувати його у нашому суспільстві, проте члени комісії не підтримали мою пропозицію, чомусь вирішив, що це суто політичне питання. Проте, саме Кабінет Міністрів України вирішує такі питання та обласна рада має право приймати звернення до центрального органу влади.
Також на засіданні комісії я підняв питання подальшої долі дітей, які виховувались у інтернатах або будинках сімейного типу виховання, та досягнувши 18 років повинні покинути ці установи, почавши самостійне життя. Комісія облради підтримала мою пропозицію щодо детального вивчення цього питання та визначення процедури надання таким особам освіти, першого робочого місця та тимчасового соціального житла на території області. Досягнувши 18 років колишні діти – сиріти та діти, позбавлені батьківського піклування не повинні, опинившись на шляху дорослого життя, відчути, що окрім батьків їх також покинула держава, вони повинні мати можливість вчасно адаптуватись до самостійного життя, мати можливість отримати освіту, роботу, та житло.