«Українську медицину починають лікувати»

В.о. начальника обласного управління охорони здоров’я Донецької облдержадміністрації Тамара ЦИГАНОК дала інтерв'ю інтернет-виданню zaxid.net:
«Ганні 25 років. Два роки тому вона закінчила Донецький медичний університет, і сьогодні працює педіатром в одній з міських лікарень. Вона ще іронізує над своєю заробітною платнею у 1200 гривень на місяць і перспективою отримувати коли-небудь 1500, і жартома заздрить колегам, які мають надбавку у 20 гривень за небезпеку роботи з носіями важких вірусних хвороб – туберкульозу, СНІДу та ін.
Лікарня на околиці Донецька – стара і давно не ремонтована. Кабінет, де Ганна приймає дітей, вона змушена опалювати тепловентилятором, – батареї там майже не гріють. Окрім роботи в кабінеті, їй ще належить відвідувати маленьких пацієнтів у них вдома. Транспорту на це лікарня не має. Навколо – бідний приватний сектор: там відсутній навіть асфальт.
«Коли я прийшла на навчання до медуніверситету, я була сповнена ентузіазму, а сьогодні тільки розумію, що мені треба якось крутитися і щось міняти, інакше все життя доведеться сидіти на шиї чи то в батьків, чи то в чоловіка. Я іще трясуся над кожним пацієнтом, по кілька днів думаю, чи правильно я все зробила, але я бачу, як мої старші співробітники загрузнули в цій сірості та безнадії і вже до всього збайдужіли», - каже ZAXID.NET Ганна.
Наталія живе в такому ж приватному секторі. Її донці півтора роки. До місцевої лікарні Наталія її більше не возить. Тамтешні лікарі та медсестри – всі пенсійного або передпенсійного віку, штат недоукомплектований. На обов’язковий огляд до одного з фахівців мати з дитиною не могла потрапити протягом року, поки не припинила спроби. Інший відпрацьовував суто формально. Єдиний раз їй довелося викликати донці лікаря – «швидка» приїхала через сім годин. Тепер Наталія за рекомендаціями і за допомогою знайомих підшукує для дитини фахівця в центральних лікарнях Донецька.
«Я ж бачу записи в медичних картках у дітей. Якщо дитина хворіла, батьки, які дійсно переживають за її здоров’я, йдуть з нею до приватної лікарні», - зазначає Ганна.
«Вже низи не хочуть, а верхи не можуть, або навпаки. Тобто, в медицині, – революційна ситуація», - констатує Тамара Циганок, в. о. начальника Управління охорони здоров’я Донецької обласної державної адміністрації. Сьогодні в комітеті економічних реформ при Адміністрації Президента завершують підготовку документів для запуску в трьох регіонах (Донецький, Дніпропетровський, Вінницький регіони) пілотного проекту з медичної реформи.
«Охорона здоров’я – єдина сфера в Україні, яка не змінювалася з радянських часів, - погоджується з нею керівник програм і проектів Фонду Ріната Ахметова «Розвиток України» Денис Денисенко. – Сьогодні ми маємо дуже низьку якість медичних послуг. Наприклад, коефіцієнт дитячої смертності в Україні у два з половиною рази вищий, ніж у «старих» країнах ЄС. Рівень смертності у три рази вищий, ніж у країнах ЄС».
Стартовий майданчик
На робочому столі Тамари ЦИГАНОК – спеціальна карта Донеччини, за якою розробляється розділення області на так звані госпітальні округи.
Реформа передбачає створення чіткої трирівневої системи надання медичної допомоги населенню: так звані центри первинної медико-санітарної допомоги – стаціонарні лікарні і спеціалізовані лікарі – високоспеціалізовані і вузькоспеціалізовані медичні заклади. Крім того - приведення до вимог нормативів із життя екстреної медичної допомоги.
«За даними ВООЗ, на першому рівні починати і завершувати лікування мають близько сімдесяти відсотків населення, яке звертається по медичну допомогу. А у нас цей рівень фінансувався за остаточним принципом і отримував п’ять відсотків всіх асигнувань на медицину, тому сьогодні він повністю редукований, а з проблемами, з якими міг би легко впоратися лікар загальної практики, люди йдуть відразу на другий рівень – до хірурга, невропатолога тощо. Вторинна допомога дорожча за своїми властивостями. Тобто, ми відпочатку нераціонально витрачаємо кошти», - пояснює Тамара Циганок в інтерв’ю ZAXID.NET.
Таким чином, сільські амбулаторії і більшість міських поліклінік будуть перетворені на центри медико-санітарної допомоги, де хворих оглядатимуть лікарі загальної практики, і або лікуватимуть їх самі, або, в разі необхідності, направлятимуть на інший рівень, до відповідного спеціаліста.
На другому рівні формуватимуться вже згадувані шпитальні округи, в які входитимуть міста і села, розташовані навколо крупної лікарні. Інші наявні на цій території лікарні мають бути перепрофільовані або у заклади для планової медичної допомоги, або у центри з реабілітації хворих, або у хоспіси. Відповідно до проекту закону щодо пілотних регіонів, госпітальний округ формуватиметься з розрахунку на 100-500 тис. чол. Окремі спеціалізовані центри, як перинатальні, працюватимуть одна на два-три округи. Це так само другий рівень. Третій – туберкульозні та наркодиспансери, єдина в Україні лікарня профзахворювань тощо – істотних змін не зазнає.
Центри надання первинної медичної допомоги отримуватимуть фінансування індивідуально в залежності від кількості людей, яких вони обслуговують, – на душу населення планується встановити спеціальний норматив. На другому рівні принципи фінансування базуються на глобальному бюджеті.
Введення страхової медицини поки не передбачається. Формально медицина в Україні лишатиметься безкоштовною – інакше неможливо, бо це прописано в Конституції. «З точки зору споживача медичних послуг, на сьогодні безкоштовна медицина – це обман, - підкреслює при цьому Денис Денисенко в інтерв’ю ZAXID.NET. – Спробуйте прийти до лікарні і, не заплативши нічого, отримати медичну допомогу. Не вийде: ви купите ліки за свої гроші, ви заплатите за здачу аналізів. Мають бути визначені стандарти, які послуги, для яких категорій громадян безкоштовні, а які платні. У пацієнта має бути вибір, платити за додаткові послуги чи не платити, отримувати додатковий сервіс у лікарні, чи ні. Але пакет безкоштовних для пацієнта послуг має бути забезпечений».
Розробку і впровадження медичної реформи координує Комітет з реформ при Президенті. Фонд «Розвиток України» має намір залучили до проектування іноземних спеціалістів. «Пілотування» розпочнеться вже цього року після прийняття спеціальних законів. Завершити його планується до початку 2014 року, після чого досвід Донецької, а також Вінницької і Дніпропетровської областей, де так само «пілотуватимуть» медичну реформу, буде перенесено на всю країну.
Сумніви і реалії
Попри усвідомлення нагальної необхідності реформувати сферу охорони здоров’я, пропозиції реформаторів і лікарі, і потенційні пацієнти оцінюють переважно скептично. Наприклад, батьки і педіатри не в захваті від перспективи стояння в черзі до одного лікаря здорових дітей і хворих дорослих. Так само лікарі з острахом уявляють, як в умовах української лікарні один і той же фахівець буде оглядати людей з вірусними хворобами, вагітних жінок, маленьких дітей, та ще й робити нескладні операції.
Одна з головних претензій до реформи – брак лікарів загальної практики, а особливо той факт, що їх місця відпочатку здебільшого посядуть ті спеціалісти вузького профілю, хто з якихось причин не перейде на другий рівень.
Вихід бачать у Донецькій ОДА, і сподіваються, що ця ідея знайде розуміння у Комітеті з реформ. «Моя точка зору, точка зору моїх колег – не ламати відразу те, що є, а перш за все укріпити найслабкішу на сьогодні первинну ланку і швидку медичну допомогу, - каже Тамара Циганок. – Визначити і виділити фінансування, щоб процес пішов якнайшвидше. Після цього буде толк». «Я погоджуюсь, що треба почати реформу з первинної ланки, не руйнуючи решту. Бо зруйнувати легко. Треба показати, що ця ланка може працювати ефективно», - зазначає в інтерв’ю ZAXID.NET Ірина Чубучна, доцент Львівського медичного університету, член Українського лікарського товариства.
До всього іншого, вона не в захваті від процесу освіти після реформ, які та вже пережила. «Зараз йде перший випуск, який навчався за так званою Болонською системою, яка у нас має не просто чимало огріхів, а кардинально невірно побудована, - розповідає Ірина Чубучна. - Кількість студентів у групах лишається великою, програма запропонована, з нашої точки зору, логічно невірна, але коли завідувачі кафедр говорили про це на профільних нарадах, до їхньої думки не дослухались. Раніше теми йшли наскрізно на різних курсах, зараз викладаються фрагментарно – з року в рік студент багато забуває. Акцент на тестування змінив пріоритетність у навчанні з уміння мислити на уміння заучувати. Але юриспруденція і медицина – це два фахи, де неможливо чітко сказати «так» чи «ні», бо є варіанти рішень. А фах став непрестижним, фах став крайнім у всіх проблемах».
У відомого педіатра Євгена Комаровського так само є взаємопов’язані претензії як до освіти, так і до реформи. «Знаєте, чим відрізняється педіатр від іншого лікаря? Вмінням слухати дитину, яка верещить, - говорить він в коментарії ZAXID.NET. - Це ви думаєте, що це «і все». А для того, щоб цьому навчитися, треба витратити дуже багато років життя. Виходячи з цього, за півроку зробити з хірурга сімейного лікаря ніяк не вдасться. Сімейного лікаря треба готувати з першого курсу інституту. І щоб він при цьому знав, що, будучи сімейним лікарем, він буде забезпеченою людиною. Майбутнє за такими – нормальними сімейними лікарями. А ми сьогодні плануємо перевчити хірургів, і наробити з голодних, неграмотних і нещасних жебраків».
«Спочатку необхідна реформа медичної освіти, а потім вже реформа охорони здоров’я, - переконаний Євген Комаровський. – Тому що охорона здоров’я починається не з лікарень, а з людей. Сімейна медицина – це дуже позитивно, але біда в тому, що якщо її зараз впровадять неправильно, то цей невдалий експеримент на довгі роки зіпсує найкращі починання. Це така аналогія – прийшов Віктор Андрійович Ющенко, і розповів всій країні, як це здорово – демократія і свобода, але потім настільки розчарував людей своєю роботою, що вони посунулися на протилежний бік».
Міністерство охорони здоров’я зараз пропонує обговорення «Програми розвитку вищої медичної освіти до 2015 року» http://www.moz.gov.ua/ua/portal/dn_20101227_p.html. Нею, зокрема, передбачається збільшення держзамовлення на сімейних лікарів, забезпечення вузів підручниками, устаткуванням і обладнанням тощо, і багато загальних фраз. «Фінансування заходів, спрямованих на реалізацію Програми, передбачається здійснювати за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів. Необхідний обсяг фінансування заходів Програми, зокрема з державного бюджету, визначається щороку, виходячи з наявності коштів, з урахуванням пріоритетів галузі та з інших джерел фінансування», - говориться також у Програмі.
«Зрозумійте, що який би класний план вони не запропонували, якщо до нього до докладуть коштів, нічого не вийде», - розводить руками Ганна. Вона тепер отримує другу освіту, і до того ж має намір змінити свій лікарський фах. «Хай я буду отримувати ті ж самі 1500 гривень, але я принаймні сидітиму в кабінеті, а не міситиму бруд по подвір’ях, наживаючи собі від того хронічні хвороби, як мої колеги», - каже вона. На державу це покоління розраховувати не звикло. Кожен виживає, як знає».

Источник: Донецька обласна державна адміністрація | Прочитать на источнике