Захоплення стороннього спостерігача подарунком породжене екзотичністю його походження та фантасмагоричністю події як такої. Втім, думаєш собі далі, нічого дивного немає, адже йдеться про Анжеліку Рудницьку. А вона, єдина в Україні володарка такого звання, звикла бути першою завжди та в усьому.
У 1990 році студентка факультету журналістики столичного університету голодувала на майдані Незалежності разом із п’ятьма десятками учасників доленосної «Революції на граніті». За кілька років по тому створила мистецьку агенцію «Територія А» – першу такого роду в щойно народженій незалежній Україні. Музична телепрограма під цією «шапкою» також стала першою: до Анжеліки на телебаченні не існувало рейтингів виконавців, котрих, до слова, ведуча виводила в люди просто у своїй передачі. Її співучі кадри – й донині перший ешелон вітчизняного шоу-бізу.
А ще Анжеліка Рудницька навчалася в аспірантурі, писала романи, видала шість власних аудіоальбомів українською та французькою, викладала у виші, президентствувала у Фонді відродження культурного середовища Києва, отримувала звання заслуженої та орден Святої Ольги ІІІ ступеня… Та з-поміж численних біографічних фактів, що вкупі лише підтверджують тезу про звичку бути першою, бути новаторкою, вирізняється ще одна особлива іпостась багатогранної натури. 2004-го прикута до ліжка Анжеліка створила унікальний художній жанр – вишиваний живопис (трохи пізніше з чийогось легкого слова вона дістала ярлика «засновниця течії етномодерн»). Здавалося, саме дар, що злетів із високих небес, виявився врешті панацеєю для тяжкохворої дівчини. За півроку вона стала й пішла.
Нове народження Анжеліки супроводжувалось усвідомленням себе як митця та звичним небажанням шукати легких шляхів. Художниця занурилася у свої картини, у працемістку техніку, що межує з ювелірністю, в образи, які потрапляють із глибин генетичної пам’яті в шалені сни, а потім, загартовані ірреальністю, переселяються на барвисті полотна. Їх нині близько ста. Вони здебільшого циклічні, як усе суще, як ми, як природа з її синусоїдами та коловоротами. Роботи не продаються. Бо створені для того, щоб їх побачило якнайбільше людей. А отже, – для мандрів. Колесять Україною та Європою. Дивують усіх, хто відвідує експозиції.
Корейському вояжу нашої героїні по нагороду передувала 70-та виставка її творів під назвою «Український всесвіт». Вернісаж у столичному музеї Тараса Шевченка перетворився на світський раут. Чимало відомих і знаменитих бажали Анжеліці доброї дороги. Цікаво, що навіть щільна скупченість персонажів вітчизняного бомонду не затулила чистих кольорів, тихої радості, світла й мудрості, що лилися з картин. Вони магнетизували лабіринтами сутностей, закодованих в автентичній символіці. Як там Анжеліка одного разу сказала про ці напрочуд красиві полотна? «Листи вічності, які мені довірили опублікувати».
Вітаємо, Анжеліко, й бажаємо твоєму життю традиційної наповненості та нової змістовності!
viche.info
Источник: ЗА КИЇВ | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "Анжеліка – маркіза радощів"