Вікторія Лемешко: "Кожен може, але не кожен хоче"

Ставши у 16 років волонтером і працюючи з неповнолітніми у місцях позбавленні волі, хворими на наркоманію та СНІД, сиротами у притулках та дітьми вулиці зараз, у 32 роки, вона керує власною компанією. Компанією, яка веде чітку політику соціальної відповідальності бізнесу.

Вікторія Лемешко, власник і директор Центру розвитку бізнесу «ОЛВІКА», розробила та випробувала вигідну для бізнесу модель благодійності.

- З чого усе почалося?
- Приїхавши до Києва у 2006 році я була шокована. Перше, що вразило – шалений ритм життя, кількість нецензурної лайки і байдужість. А зробивши перші кар’єрні кроки – до списку додалися обман і лицемірство. Щодня стикаючись з «правдою життя мегаполісу» було складно налаштуватися на роботу. І тоді я зрозуміла, що приїхала до Києва, аби змінити його. І сказала собі: «Якщо тут не вистачає добра – я буду його робити!»

- Яким чином Ви її реалізували?
- Благодійні організації ходять до бізнесменів з потягнутою рукою. Бо за чужі гроші кожен може робити добрі справи. Будучи впевненою, що можу вести людей і заробляти кошти я відкрила ТОВ з чотирма напрямками діяльності – соціальні проекти, PR, підбір персоналу та тренінги. Тому й назва – центр розвитку бізнесу. Пощастило добрати команду, де серцем вболівають за справу. Часто 50% зароблених коштів витрачаємо на благодійність, допомагають Клієнти та Партнери.

- Вони самі пропонують допомогу?
- Ми шукаємо проблему, розробляємо проект, бюджет і готуємо офіційні листи з вигодами спонсорів. Надсилаємо їх директорам компаній. І нам допомагають. А ми, на знак подяки, організовуємо проект «під ключ», здійснюємо PR-супровід та формуємо ЗВІТ про виконану роботу. Цей звіт з подякою від адресатів допомоги передається директору. Проте у нас є «Три золотих правила» - 1) допомога не надається грішми; 2) вказуються реальні потреби; 3) виїзд на місце для фотозйомки.

- Чому саме так?
- Бо люди просять більше, ніж потребують. І коли керівник отримує лист, що дитбудинок потребує 40 ліжок, 10 шаф і 20 столів – складається враження, що діти сплять на підлозі, їдять стоячи, а речі взагалі немає де зберігати. Цим і відлякують потенційних благодійників.

- Можете привести приклади реальної допомоги.
- Диспансер радіаційного захисту населення попросив ліжка, тканину для меблів, стелажі, ресепшн, крісла та ін. Це прохання я озвучила на засіданні Асоціації меблевиків України, дійсним членом якої є Олвіка. Відгукнулися компанії «Гарлен» і «Тандем текстиль». Надали все. Так допомогли і Національному інституту раку меблювати дитяче відділення. Окремої уваги заслуговує директор Автохолдінгу служб замовлень та таксі Іван Чикал – він надає транспорт на усі наші соціальні акції. Допомагають "Рошен", "Сандора" та «Оболонь». Так, з світу по ниточці, ми спрямовуємо потік благодійності туди, де він найбільше потрібен.

- Яку роль відіграє у процесі Ваша компанія?
- Наше завдання – Інформація та організація проекту «під ключ». Наприклад, мета акції «Здай кров – врятуй життя дитини» - направити потік донорів до центрів забору крові через соціальну рекламу. Так за 1,5 року у ЗМІ вийшла 171 публікація і розміщено реклами на 1,5 млн. грн. І все це безкоштовно! Зараз продовжуємо проект «Зірки проти дитячої жорстокості», що пройшов у 29 школах за підтримки Начальника Управління освіти Оболонського району Оксани Добровольскої. У акції взяли участь Валерій Харчишин, Ольга Герасим’юк, Наталя Валевська, Аліна Гросу, Андрій Кузьменко, Богдан Бенюк та ін. Під час заходів компанія "Penuelvision production" знімає відео, яке можна побачити на You tube, задавши у пошук «Олвіка».

- Чи важко знайти партнера, який погоджується працювати безкоштовно?
- Зараз достатньо одного дзвінка. Проте ми доводили, що варті довіри. Запрошуючи до благодійності, ми показуємо вигоди і піаримо компанію за власний кошт. Дехто вважає, що це не правильно. Я не згідна! Модна тенденція в Україні – робити добра на гривню, а піарити на мільйон. Я хочу зламати цю систему і показую людям, що отримують ті, хто віддає. А гарний приклад – можливо стане поштовхом для інших. Бо люди насправді добрі, чуйні та небайдужі. Проте вони звикли ховати усе це за панциром «вдаваного пофігізму». Та ми навчилися його ламати.

- Що ви побажаєте людям, які хочуть стати благодійниками?
- Директорам раджу найняти працівника на соціальні проекти (не обов’язково платні). Це підвищує статус компанії і повагу до неї. Робіть прості проекти – вони найефективніші. Якщо немає часу на власні – підтримуйте чужі. Купіть сиротам новий одяг (бо ношеного у них достатньо) чи канцтовари для творчості. Для Вас – це копійки, а для дітей – можливість розвивати творчі здібності. Можливо саме ці здібності допоможуть вижити, коли за ними зачиняться ворота їх тимчасової оселі. Ще простіше – сідайте за кермо і їдьте до дитбудинку, притулку, онкологічного центру чи будинку пристарілих. І не треба купувати гори солодощів чи попереджувати про приїзд, щоб перед Вами усі стояли по свистку. Їдьте заради спілкування. Бо там воно на вагу золота. І саме там перед Вами відкриється уся правда нашого сьогодення. Бо кожен може робити добро. Але не кожен хоче.

За матеріалами журналу "Країна".