Журналістам радить Рада

Круглий стіл “Хрещатика” на тему: “Інформаційна політика київської громади як інструмент демократії”
Оксана ЗБІТНЄВА, начальник Управління преси та інформації КМДА:
— Я готова сказати, яка нині позиція в Управління преси та інформації, яке не те що курує, а й взаємодіє з комунальними підприємствами сфери засобів масової інформації. Їх, як відомо, п’ять: це радіостанція “Радіо “Київ” 98 fm”, телерадіокомпанія “Київ” і три газети — “Хрещатик”, “Вечірній Київ” і “Українська столиця”. Я дуже чітко розумію свою ціль і зроблю все можливе для того, щоб засоби масової інформації комунальної форми власності були гідним інформаційним продуктом. І лише це, на мій погляд, є предметом перемовин та обговорення з фракціями в Київраді. Тобто якісний контент, якість подачі, як це концептуально визначається, яка насправді стратегія розвитку цих засобів масової інформації. Не казатиму про те, чи потрібні вони взагалі. Так, потрібні. Але чи потрібні вони такими, що тільки обслуговуватимуть владу? Я з цим не згодна. Я вважаю, що ці ЗМІ мають стати перш за все ЗМІ для киян. Інформувати про всі проблеми, які цікавлять городян.
Другий дуже важливий момент — ЗМІ як учасник своєї фінансово-економічної діяльності. Муніципальні Змі є таким самим учасником ринку як і будь-який інший засіб масової інформації. Тільки тут є однин нюанс — можливість підтримки їх із бюджету, тих, так би мовити, муніципальних замовлень, які ніколи не будуть цікаві іншим ЗМІ. І момент, який буде важливий і для депутатів різних фракцій, це прозорість, це доступ на сторінки, як на дискусійний майданчик різних точок зору, це, зрештою, парад думок. Бачу, що газетам “Хрещатик” і “Вечірній Київ” потрібно повернути їхні рейтинги, їхні імена, і шанси на все в них є.
Про елементи нормального менеджменту. Його ще немає. Я вам відверто кажу одразу. Це за оцінкою ситуації, яка була на сьогодні. Я буду комунікатором із депутатським корпусом, якщо я знаю, що за моїм ім’ям будуть іти якісні інформаційні продукти. Вся решта дискусії щодо контенту, цензури, доступу — це все дискусії, в яких можна досягати консенсусу, розуміння. Розуміти, де інтереси газети, а де інтереси політики. Але це, перш за все, нормальна відверта розмова.
Тут ще важливий момент — треба відрізняти висловлення позиції від політичної реклами. Межа між ними на сьогодні вже навіть не тонка. От цю проблему ми будемо виправляти сто відсотків, тому що якщо газета не стане іншою, вона не буде цікавою ні депутатам, ні городянам.
Олександр БРИГИНЕЦЬ, депутат Київради, фракція БЮТ:
— Мені кожен день дзвонять “Факти”, “Сегодня”, “Комсомолка”. Мене постійно пишуть “Інтер”, “1+1”, “Новий”, різні радіостанції беруть коментарі ледь не кожен день. І це ЗМІ, в яких рейтинги значно більші, ніж у комунальних. Муніципальні канали мене не пишуть ніколи. “Хрещатик” іноді звертається з деякими запитаннями, особливо останніх два тижні, “Вечірка”... Це про що свідчить? Або наші ЗМІ чогось не розуміють, або їм чогось не дозволяють. Якщо газету “Сегодня” це цікавить стосовно життя Києва, а комунальні ЗМІ не цікавить, у мене одразу виникає запитання: хтось чогось не розуміє? Казати, що газета “Сегодня” — це різке опозиційне видання, не можна, це об’єктивна газета, яка належить людям, близьким до Партії регіонів. Але це не заважає їй цікавитися певною інформацією. Я пропрацював багато в газетах. Працював і в радянський період, коли цензура була, звичайно, не така жорстка, зате більш однозначна. І я прекрасно розумію, що найпростіший спосіб зробити хороший матеріал — це знайти гостру тему і дати щодо неї два коментарі протилежні одне одному. Ніякого іншого механізму створення цікавого матеріалу немає. У нас, на жаль, зовсім інша тактика. Вони для чого звертаються до опозиції — з проханням привітати з днем народження або прокоментувати, де ви провели літо. Тобто в тому питанні, яке не може бути ні гострим, ні дуже цікавим. А от коли йдеться про гострі питання, то нормальне висвітлення газеті потрібно більше, ніж мені, зокрема для рейтингу. Та цього не відбувається. Чому так? Зрозуміло, якщо виникає якась тема, потрібно надати думки депутатів із різних фракцій. А в газеті “Хрещатик” ми читаємо коментарі людей, котрі висловлюють одну і ту саму думку. І там не вистачає лише однієї думки — моєї чи когось іншого, що має протилежну, навіть просто іншу точку зору. Я від цього нічого не втрачаю, адже рейтинг у газети “Хрещатик” невисокий. Але мені здається, що якраз газета від такого втрачає. І коли ми говоримо сьогодні про співпрацю з депутатським корпусом, є конфлікт. Який? З одного боку, можна зробити так, як пропонувалося угодою про співпрацю, яку колись намагалися укласти роки три тому. Там ішлося про те, що всім буде надано рівні права на висловлення власної точки зору. І ця технологія, коли не всім, а майже всім дають можливість висловити точку зору, то я скажу, що читати це майже ніхто не буде. Якщо десятеро людей у вас повторюють одне і те саме, то кому це цікаво? Думки мають бути різними і, мабуть, пропорційно представлені.
Олег КАЧКАН, депутат Київради, Блок Леоніда Черновецького:
— Не кожен рейтинг є добром. Дивлячись, який рейтинг і на що він впливає. Якщо газета про білизну розповідає, то мені нецікаво, хоч який би вона рейтинг мала. Тут, наприклад, згадували видання “Сегодня”. Я її ніколи не читаю, бо знаю, що там усе знизу робиться. “Хрещатику” потрібно давати можливість депутатам говорити про все, що ми хочемо і можемо. А тут уже цензурно дивитися, я маю на увазі, літературно. Можна писати репортажі безпосередньо з життя: ось була на прийомі, й ось, що я там отримала. Думаю, в кожному дворі читатимуть. Пропоную рубрики: “Гостро”, “Пошуки істини”, “Перехрестя” — дві, три думки щодо проблеми.
Це моя пропозиція. Її можуть підхопити чи відкинути. Щодо своїх, то думаю, що можу організувати кілька чоловік депутатів і активістів, які будуть цим займатися.
Сергій БАРАНОВ-МОХОРТ, депутат Київради, Партія регіонів:
— Хочу зауважити, що протягом року десь із 2006-го в тих же газетах комунальної власності Партія регіонів не те щоб не розміщувалась, не піарилась, а практично взагалі не з’являлася. Тобто можемо себе зараховувати теж, щоб ми були в опозиції. А насправді причина в тому, що немає нормальної редакційної політики. Вона дуже однобока. Саме цим все пояснюється. Що стосується розміщення від кожного депутата чи від фракції, то потрібно з цим визначитися — або так, або так. Це вже починається формат. У фракції Партії регіонів шестеро людей. І на засіданні фракції, і в кулуарах, коли ми обговорювали проект рішення, висловлювалися різні точки зору. Заперечення повного не було ні в кого, зауваження висловлювались. Рішення на фракції було ухвалено, і починати публікувати в газеті “Хрещатик” позицію кожного депутата — це безтолково і навіть більше з нашого боку. Можливо, газеті це було б і цікаво. Крім того, газетних шпальт для 120 депутатів не вистачить. Не всі будуть аж надто активними. Максимально — тридцять осіб. Тому треба визначитися з форматом, і він, вочевидь, має бути фракційний.
Що пропонується для того, щоб ці правила гри визначити, потрібно визначитися з підходами, з концепцією. Треба накреслити план, визначити перелік актуальних проблем. Зокрема, для цього можна скористатися і соціологічними опитуваннями. А потім після того, як буде складено план, можна буде приступати до його виконання. Можете самостійно цю роботу виконати і запропонувати депутатам, що такі-то фракції виступатимуть тоді-то, з такою-то періодичністю. Найближчі теми — такі-то. Причому можна задати вимоги до тих матеріалів, які фракції подають. Тобто не просто шалене поливання брудом чи суцільна безпідставна критика без пропозиції конструктиву. От є проблема. Розповідається про неї, і як її розв’язувати. Це буде корисно для всіх і цікаво для киян. Можна показати, як цю проблему розв’язують у Європі чи не розв’язують узагалі. Скільки часу потрібно на розв’язання, чи, може, потрібні гроші, і завтра проблема зникне. Отже, фракції включаються і працюють.
Тож три постулати, на яких усе базується: правила гри, формат відносин, далі тематика і періодичність подачі матеріалів: у яких обсягах вони подаються, з фотографіями, іншими ілюстраціями чи без них. Усе це ви визначаєте, даєте нам і ми далі працюємо.
Михайло ЛІВАНДОВСЬКИЙ, перший заступник головного редактора газети “Вечірній Київ”:
— Стосовно газети “Хрещатик” та інших комунальних медіа. Фактично комунальні медіа створювалися для чого? Це посередник між киянами і депутатами. Це газета, яка має вести цей діалог. Відображати думки киян, які обрали цих депутатів, їх проблеми, що вони хочуть, на що скаржаться. Щоб депутати чули, а кияни бачили, хто що робить для них. Сьогодні Київрада — це така біомаса, де немає обличчя кожного. Якраз партійна система спотворила суть депутатства. І виявляється, що кияни не знають своїх депутатів, не знають, чим вони займаються, і фактично, хто, наскільки є цінним для громади. Власне кажучи, завдання “Хрещатика” як офіційної газети — налагодити діалог. Тобто абсолютно конструктивний діалог абсолютно професійних людей. І ось для такого “Хрещатик” має стати трибуною.
Хрещатик

Источник: ЗА КИЇВ | Прочитать на источнике