Софія Київська: напередодні скандального тисячоліття

Софія Київська – найзначніша збережена історико-культурна пам’ятка, що існує в сучасній Україні. Вона не лише красуня, а й найбільша споруда тієї епохи: прямокутник 55 на 42, найвища точка сягала майже 30 метрів. Не буду розповідати про архітектурні тонкощі, про відбудову храму І. Мазепою, про Оранту, яка стала символом України, про князівську бібліотеку (гадаю, що її знищили пропагандисти того періоду, щоб переписати історію, викреслити з неї певні імена і по-своєму потрактувати певні події, тому в наших пізніх, „оброблених” літописах існують значні розбіжності з літописами іноземців) – це відомо кожному небайдужому киянину. Софія Київська – не лише одне із 7 чудес Києва, а й одне із 7 чудес України, як визначив у 2007 році Оргкомітет на чолі з істориком і віце-спікером Верховної ради Миколою Томенком, це також одна з небагатьох українських духовних перлин, що охороняється ЮНЕСКО.
Саме у зв’язку з вимогами ЮНЕСКО до так званої “буферної зони” цей комплекс зараз найчастіше згадується у ЗМІ. Останній скандал спалахнув навколо будівництва на вулиці О. Гончара. Мені з третього разу вдалося внести це питання до сесійної зали Київради і переконати депутатів підтримати його. Рішення прийнято, проте... будівництво триває.
Поясню: навколо кожної перлини на кшталт нашої Софії згідно з українським і міжнародним законодавством створюється певна зона, в якій обмежено будівництво і всілякі новації. Причин кілька: будівництво може зашкодити пам’ятці, а ще – зіпсувати історичну красу. В багатьох містах і країнах будівництво в таких зонах суворо заборонено, але, на жаль, не в нас... От і виникає конфлікт між ЮНЕСКО та місцевими дозволами на будівництво в центрі Києва. У нас ця поважна міжнародна організація виграє не дуже часто в таких суперечках. Нагадаю, що охоронна зона Софії включає й інші культурні перлини – чудеса Києва: Михайлівський Золотоверхий, Андріївську церкву, а також „Золоті Ворота”.
Попереднього разу я розповідав читачам "Вечірки" саме про „Золоті ворота”, які нерозривно пов’язані із Софією Київською не лише тому, що розташовані поруч, і не лише тому, що входять до складу одного заповідника, а ще й тому, що їх створено в один час, який літописом помилково датовано як 1037 рік. Рік заснування Софії – ще одна скандальна тема сьогодення.
Стара класична історична радянська школа, посилаючись на єдиний літопис, вважає датою заснування 1037 рік, хоча на самому храмі значиться інша дата – 1011. Це означає, що наступного року святкуватимемо міленіум! (Уже існує й відповідний Указ Президента, який, незважаючи на моє критичне ставлення до гуманітарної політики Віктора Януковича, мені подобається) Цю дату, точно відому ще київському митрополиту Петру Могилі, справжньому воскресителю Софії, вважали помилковою. Аж ось, спочатку теоретично, а потім і практично українські вчені довели, що храм будував Володимир, а не Ярослав, і не з 1037, а з 1011 року. Ці кілька років різниці – не просто тривалість одного середньовічного життя, це свідчення тих процесів, що відбувались в Україні. Уявіть собі – вже за чверть століття після Хрещення в Києві звели не лише Десятинну церкву, а й почали будувати Софію! Уявляєте, якими темпами будувалось місто? Уявляєте, якою потужною і багатою була наша Держава? Уявляєте, наскільки чітко і злагоджено працювала команда Володимира, якого й досі вважають чи не формальним християнином, який більше дбав про себе, а не про Русь і християнство. А він не лише побудував „власний” храм – Десятинну церкву, а й головний митрополичий – Софію. Є докази, що за Володимира собор не лише заклали, а й добудували і значною мірою розписали.
Та не варто шкодувати про те, що історичну помилку виявлено лише нині. Вона врятувала свого часу собор. Адже саме ім’я Ярослава вберегло Софію від знищення. А було так: Сталін планував побудувати в Києві велику урядову площу, яку б обмежували 4 півкола - будинки-близнюки, як той, в якому зараз МЗС. Другий мав бути на місці Михайлівського Золотоверхого (заради цього, формально, собор і зруйнували), а ще один – на місці Софії. Проте Уряд Франції заступився за Софію, мотивуючи це тим, що її побудував батько королеви Франції – Анни Ярославни. Цей аргумент було прийнято Сталіном. Хто знає, чи взялася б Франція захищати творіння діда Анни? Тож, хоч би як там було, помилка з роком заснування врятувала Софію. А тепер вже час її виправити.
Олександр Бригинець, письменник, голова Постійної комісії Київради з питань культури і туризму, «Вечірній Київ»
http://www.kreschatic.kiev.ua/ua/3729/news/1279113641.html

Источник: ЗА КИЇВ | Прочитать на источнике