7 чудес Києва: Золоті ворота - в очікуванні сенсацій

Будь-які мандри розпочинаються від воріт. Ворота цікаві тим, що ви можете вийти ними з міста або зайти. І там, і там має бути щось цікаве. Особливо, якщо йдеться про „Золоті Ворота” – одне із 7 чудес Києва.
По один бік воріт опинилися претенденти на це звання: Оперний театр, Університет, Будинок учителя (колишній будинок Центральної Ради), Ботанічний сад, Володимирський собор, кенаса В. Городецького, численні музеї та пам’ятники. По інший – ті, що вже були визнані чудесами: Софія, Михайлівській Золотоверхий, Андріївська церква.
Отож, „Золоті ворота” - потужна бойова башта з церквою Благовіщення над нею – своєрідний місток зі світу чудесних кандидатів у світ справжніх чудес. Безсумнівно, це – найдавніша києворуська фортифікаційна споруда, що досі існує, хоч і в руїнах. Дата її зруйнування невідома. Факт, що коли гетьман Богдан Хмельницький героїчно проходив через цю браму після перемоги під Жовтими Водами, вона вже була зруйнована. (У дитинстві я був впевнений, що період в історії України, що зветься Руїна, зображений саме на відомому малюнку залишків Золотих воріт, зробленому у 1651 році. Тепер, звичайно, я знаю, що в нашій історії вистачало і слави, і руїн.) З часом браму взагалі засипали землею, створивши один з бастіонів. А знайшлися ворота знов аж у 1832 році. У 1970-му було вирішено надбудувати над залишками споруди той павільйон, що існує й зараз.
То коли ж ці ворота були побудовані?
Офіційна історія, посилаючись на „Повість врем’яних літ”, говорить, що „Золоті ворота” у 1037 році побудував Ярослав Мудрий у рамках великого будівельного проекту, який ми умовно називаємо „Містом Ярослава”, а „Повість” називає „Град великий Києв”. Він включав, зокрема, всесвітньо відому Софію Київську (вона завдяки рейтингу „7 чудес України”, організованому істориком і віце-спікером Верховної ради Миколою Томенком, здобула почесне і заслужене звання одного із 7 чудес України) і фортифікаційно був обмежений лінією, що йшла паралельно до Малої Підвальної у бік нинішніх Подільських воріт (на майдані Незалежності), далі – до міста Володимира, а звідти – урочищами до Львівської площі, де були ще одні ворота, і, нарешті, Ярославовим валом до Золотих Воріт.
Скажу чесно, чи не всі дані щодо Ярослава Мудрого, які подані в згаданому літописі, вже так чи інакше піддано сумніву. Це й не дивно, адже літописці були своєрідними політичними оглядачами чи прес-секретарями того часу і інколи дещо неточно нас інформували про певні обставини, прикрашаючи життєпис тих, кому симпатизували. Таке трапляється і в наші часи.
Так от, головне, що було спростовано, – час заснування Софії. Вже доведено, що саме Митрополит київський Петро Могила назвав точну дату закладання легендарного храму – 4 листопада 1011 року, а не літопис, який, ніби навмисне, плутається в деяких цифрах і фактах. Та про Софію поговоримо наступного разу.
Я переконаний, що найближчим часом на нас чекають нові сенсаційні повідомлення, які стосуються саме „Золотих Воріт”. Ми почуємо, що Золоті ворота побудовані так само, як і Софія, князем Володимиром (а не Ярославом) десь на межі століть – у 1000-1010 роках. Ось два докази – історичний і логічний. По-перше, в „Хроніках Аноніма Галла”, що написані тоді ж, коли й „Повість”, але присвячені польським перемогам, а не вихвалянню українських князів, зазначається, що в 1118 році польський князь Болеслав I, взявши Київ на прохання потім обдуреного зятя князя Святополка, вдарив мечем об „Золоті ворота”. Отже, поляки впевнені, що ворота вже були у 1118 році, а значить, будувалися саме Володимиром. Це – історія. А мій домисел в тому, що навряд чи став би Володимир у 1011 році будувати митрополичий найголовніший руський храм на незахищеному пустирі, коли кожен загарбник міг його зруйнувати. Впевнений, що на час початку будівництва Софії і вали, і ворота вже стояли.
Трохи про назву. Ідея будувати „золоті” ворота запозичена нашими князями у Візантії. Чому вони мали таку назву, існують лише припущення: красиві, величні, золотокупольні? Така версія, що стосується зовнішнього вигляду, а ще є версія митна – проходячи через ворота, треба було платити за товари, за право входу тощо. Є й ще одна версія – ці ворота були найміцнішою спорудою в місті, тому там, буцімто, було розташовано сховище з княжим золотом. Остаточну версію можете обрати для себе самі.
Незмінним лишається єдине: потужні ворота, своєрідна тріумфальна арка середньовічного Києва і досі існують. Вони нам нагадують про героїчну історію нашого міста і закликають цю історію множити.
Олександр Бригинець, письменник, Голова постійної комісії Київради з питань культури і туризму, «Вечірній Київ»
http://www.kreschatic.kiev.ua/ua/3725/news/1278505154.html

Источник: ЗА КИЇВ | Прочитать на источнике