Чому бідний – бо дурний, чому дурний – бо бідний. Або, маємо те, що маємо, бо робимо так як робимо!
Даруйте за грубість, однак другий тур був бенефісом бідних та дурних. Переміг кандидат бідних. Мій голос за третю графу (проти обидвох) дозволяє мені бути принаймні якщо не об’єктивним перед читачем, то чесним перед кожною буквою цього тексту.
Це не були вибори.
Справжні вибори в прямому й повному розумінні цього слова закінчилися в першому турі, коли різний виборець із різними переконаннями міг повноцінно обрати з розмаїття таких же різних кандидатів. Вдумливі виборці з альтернативним до нав’язаного двома мегаполітиками баченням країни залишилися в другому турі без виборів.
Минулої неділі країна вибирала між двома реваншами. Янукович реваншував за перемогу (яка виявилася номінальною) Помаранчевої революції. Тимошенко реваншувала за недокрадене і недобрехане. Країна цілий рік побоювалася вимушеного вибору між меншим та більшим злом – і водночас своїми же руками зробила все, аби саме цей вибір постав перед країною у другому турі. Особисто я не люблю терміну "менше зло", адже ідеться про зло як-не-як. І в принципі не поспішаю забарвлювати політичну лексику якимись релігійними чи фаталістичними штрихами. Проте змушений констатувати, що на ділі таки відбувся оцей самий вибір зла. Менше воно чи більше – покаже час і перші помилки переможця.
Усе ж, тезово поділюся ключовими оцінками виборів президента.
1. Ми були свідками надміру технологічних виборів, коли люди обирали не кандидата, а білборд чи телеролик. Разючою є протилежна сутність Ян і Тим у порівнянні з їхніми віртуальними образами, нав’язаними штабами. Телероликовий Янукович випромінював лідерські якості – тоді як усі його прямі ефіри з прямими запитаннями були нищівно провальними. Кожній нормальній людині було зрозуміло, що президентом найбільшої країни Європи не може бути людина, яка не здатна зв’язати двох слів докупи ні російською, ні українською мовами, яка є інтелектуальною посередністю, якщо не сказати гірше. Утім, переміг телеролик. Аналогічно з Тимошенко, яка умудрилася увібрати в себе усі, в тому числі антагоністичні якості: від побожності і флегматичної інтонації до відкритої жовчності та нетерпимості. Знову ж таки, телероликова білизна перемогла реальну чорноту цієї кандидатки. Вибори-2010 я назвав би апофеозом технологій, покликаних створити такий віртуальний образ, який є діаметрально протилежний сутності кандидатів. Люди проголосували за придумане і скомбіноване.
2. Це були протестні вибори. Мотивація голосувати не за свого, а проти чужого однозначно перемогла. Особливо це стосується Західної України. Навіть на виборах 10-річної давності Кучма-Симоненко було набагато м’якше. Цього ж разу БЮТ перевершив самого себе, зумисне сіючи істерику на межі з параноєю: голосуйте за будь-кого, лиш би не за Януковича. Тому високі відсотки Галичини (80-90% за Тимошенко) – це ні в якому разі не електорат Тимошенко. Це – електорат, рішуче налаштований проти нового президента Януковича. На відміну від Східної України, яка цілеспрямована рухала до президенства свого кандидата, яким би недолугим він не був, - Західна Україна брала участь у виборах як резервний майданчик, безвідмовний електоральний донор. І це прикро. Насамперед прикро за те, що основні учасники виборів агітували не за себе, а проти опонента. Це найпримітивніший підхід до політичної діяльності, який спрацював завдяки примітивізації виборця. Я сприймаю це як вирок професійності (точніше, непрофесійності) політичної еліти. Граючись у протестні вибори, політики безпосередньо підривають свою власну легітимність. Хоча, може, це й на краще.
3. Янукович – оптимальний президент для Галичини. Може, ця оцінка викличе здивування в моїх читачів, проте спробую пояснити свою думку. Постмайданна епоха позбавила Західну Україну традиційної "західності". Галичину приспали, вона за відсутності чіткого ворога безповоротно атрофувала свої політичні устремління. Президент Янукович може стати тим корисним подразником, який мобілізує Західну Україну задля сторожі своїх традиційних проукраїнських цінностей (з яким скептицизмом я до них би й не ставився). Янукович – це конкретний суперник, який повинен протестувати західняків на дії, а не безплідну "болтовню" про українську Україну і так далі. Каденція Януковича, маю надію, змусить Галичину поборотися за свої переконання – або ж розписатися у власній імпотентності. Ось чому особисто для мене принциповим був недопуск до найвищого крісла Тимошенко. Вона, авторитарний брехун, далекий від демократії, укотре проспекулювала би на національно-патріотичній риториці – і цим остаточно дискредитувала все те, що з натяжкою можна назвати національною ідеєю чи природнім патріотизмом. Янукович потрібен Західній Україні як противага і виклик.
4. Янукович відмирає. Як це не парадоксально, проте за 5 років його спишуть так само, як списали Ющенка. Принаймні це було б моїм побажанням. Треба сказати, що президент Янукович має всі шанси стати основним розчаруванням 2010-их років. Його електорат буде поступово розмиватися через невиконання ключових обіцянок і кооперацію з ідеологічними супротивниками (НУНС чи тим же БЮТом). Президентові Януковичу буде дуже складно стати сильним – допоки країна залишатиметься парламентсько-президентською і допоки в нього буде така екзальтована опозиція. Він приречений зайти в домовленості і кооптувати уряд наполовину чужаками. Це дає надію на електоральне падіння нового президента, який і без того є президентом всього-навсього третини країни. Начисто позбавлений харизматичності та переконливості, Янукович має обмаль ресурсів утримувати свій електорат, який ставить перед своїм кандидатом неабияк амбітні та принципові завдання (мова, НАТО, антипомаранчевізм). Гадаю, Янукович виборов собі 5 напрочуд некомфортних років. Занепад Януковича розпочався.
5. Країна опинилася перед реальним вибором: інтегруватися в соборну державу – чи розповзатися. Будучи прихильником федералізму (передусім бюджетного), я великі надії покладаю на Януковича як чинника дезінтеграції. Кожні вибори наглядно доводять, що в Україні спів існують дві країни, засаднича відмінність між якими щороку стає виразнішою. Волею долі як самраз Янукович опинився тим політиком, який або зніме питання єдності з порядку денного – або навпаки поставить це питання на порядок денний. У першому випадку йому треба відмовитися від розєднавчих дій (насамперед мова та ЄС) – і суттєво втратити. У другому випадку – поставити руба розєднавчі теми і на них домогтися дезінтеграції надміру централізованої держави. Обидва шляхи – програшні для Януковича. Обидва – неабияк потрібні країні. Не дочекаюся побачити, яку стратегію обере новий президент. Очікую сюрпризу – коли Янукович може несподівано для всіх стати медіатором двох Україн і вміло балансувати між обома.
Поживем – помріємо.
Источник: Ужгород.net.ua - новости, бизнес-каталог, информация | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "Вибори бідних і дурних"