Дмитро Корчинський: «Бог є любов»

«Бог є любов», зокрема і в тому сенсі, що любові часом вдається перемогти у людині свиню. А іноді – навіть рак.
Візьмемо, для прикладу, моторошну тему – онкохворих дітей. Для них існує гостра проблема донорської крові. Батьки з виряченими очима бігають містом у пошуках ще одного донора. Знаходять, проте згодом виявляється, що через донорську кров половина онкохворих дітей заражувалася гепатитом. А це, для більшості – смерть.
Деінде проблему було розв‘язано зусиллями кількох волонтерів. Вони організували сайти, зуміли розбудити співчуття у власників деяких FM-станцій, через які нині батьки можуть звертатися по допомогу до широкого кола громадськості, знайшли гроші для допомоги пунктам переливання крові, для тестування крові на гепатит тощо.
Останньою надією онкохворої дитини є любов, а передостанньою – трансплантація кісткового мозку. Спочатку з‘ясовують, чи може бути використаний для пересадки кістковий мозок близьких родичів дитини. Таке тестування здійснюється найближче й найдешевше у Санкт-Петербурзі, коштує батькам не менше восьмиста доларів і триває не менше двох тижнів, що небезпечно довго.
Нарешті, вчора лабораторію такого тестування було відкрито у Києві, в Лікарні охорони материнства й дитинства. Гроші надав благодійний фонд «Крона», тобто, фактично, одна родина, яка цей фонд утримує, – не міністр, не президент, не прокурор. Після впровадження РАГСів ми забули, що любов іноді може здійснюватися без посередництва бюрократії. Лабораторія, на жаль, буде працювати лише на третину потужностей, бо міністерство охорони здоров‘я, поки що через внутрішньовідомчі інтриги відмовляється виділяти кошти на ставки персоналу.
Здійснити пересадку кісткового мозку дитині від неродинного донора можливо лише за кордоном, і це ніколи не буває дешевше 120 тисяч євро. Коли до цього доходить, виявляється, що на попереднє лікування батьками вже витрачені всі гроші, квартири продані, в борг уже ніхто не дає.
Збираються ці кошти теж зусиллями волонтерів. Найбільш ефективною в цій справі виявляється допомога FM-станцій. Треба зауважити, що радіо в нас переважно не інформаційне, а розважальне. Радіослухачу має бути приємно, тоді він слухає. З цієї точки зору, власникам станцій не надто вигідно переривати солодку музику депресивними закликами жертвувати гроші вмираючій дитині. Проте вони йдуть на це. Співчуття до хворих перемагає здоровий глузд.
Мені іноді доводиться спостерігати роботу волонтерів, чути їхні розмови по контактних телефонах. Бог являє чудеса. От телефонує голова адвокатської фірми зі Львова (здавалось би, в людини вже не має бути нічого святого), хоче перерахувати на операцію дитині десять тисяч доларів. Просить не згадувати в пресі ні його, ні назви фірми. Ось дзвонить дівчина, каже, що переживає важкий період, довелося піти з роботи, хоче пожертвувати 400 гривень. Каже: мені це потрібно більше, ніж дитині. Депутат (ви не повірите – з БЮТ!) дає 30 тис. доларів. Уже не вперше. Каже: розумієте, я в дитинстві виховувався на індійських фільмах. І їхня наївна сентиментальність так вплинула на мене, що я завжди прагнув допомагати. І тоді, коли займався первісним накопиченням капіталу у рідному містечку, і нині, коли входжу до фракції. Теж просить не робити зі своєї пожертви реклами. Ось телефонують мешканці будинку інвалідів з Донецької області. Вони зібрали 50 гривень, просять прийняти пожертву.
Безліч людей, почувши короткий заклик по радіо, віддають по 100, по 200 гривень не від надміру, а з останнього, що в них є. Коли я дізнаюся за все це, я знову вірю в Україну.
Я спостерігав за долями кількох дітей, яких вдалося відправити для операцій за кордон. Зібраних на них коштів цілком вистачило б, щоб обладнати центр трансплантації у Києві.
Ймовірно, ще стільки ж коштів пішло б на підготовку лікарів. І це необхідно здійснити найближчим часом. По-перше, тоді лікування буде суттєво дешевшим. По-друге, гроші підуть у вітчизняну галузь. По-третє, тут легше буде контролювати якість і застосовувати любов.
Останнім часом довелося стикнутися з неприпустимим ставленням до наших дітей з боку деяких закордонних клінік. Іноді їх просто розглядають як матеріал для дослідів, тим більш зручний, що досліди здійснюються за кошти піддослідних. Окрім того, закордонні клініки прагнуть вибити з батьків (а фактично – з волонтерів, з тих, хто жертвує) все нові й нові, непередбачені попередніми домовленостями суми. На щастя, ми маємо значно більше прикладів протилежного ставлення з боку закордонної медицини.
Досвід роботи з вітчизняним Охматдитом протягом останнього року дає підстави вважати, що громадськістю можуть бути здійснені і ефективна допомога, і ефективний контроль. Нині кілька людей займаються пошуком спонсорських і пробиванням бюджетних грошей для створення трансплантаційного центру у Києві. І схоже, що їм це вдасться.
Проблеми, пов‘язані з медициною, є одними з найважчих для розв’язання в нашій країні. Якщо, з Божою поміччю, їх якось вдається долати організаційними зусиллями небагатьох подвижників, то тим більше в той самий спосіб вдасться подолати труднощі у всіх інших сферах життя.
Помолись і почнемо з новими силами!
Дмитро Корчинський, «Вечірній Київ»

Источник: Хрещатик - Київська мунiципальна газета | Прочитать на источнике