Павло Гугуєв: «Регбі – така гра, де кожному знайдеться місце»

На початку жовтня у Києві відбувся шостий міжнародний юнацький турнір з регбі, в якому змагалися команди п’яти країн. Перемогли вихованці спортивної школи «Егер-Голосієво». Регбісти цього клубу здобували призи на багатьох змаганнях і є справжньою надією України у новому олімпійському виді спорту. Про тренування і здобутки «Вечірці» розповів старший тренер школи.
– Пострадянський простір, як і Європу, можна назвати «територією класичного футболу». Чого ж це ви взялися за американський?
– Регбі – зовсім не американський футбол. Ця гра виникла у Британії і зараз популярна у понад ста країнах світу. А в американський футбол грають переважно в США. За популярністю, з огляду на глядацьку аудиторію, на першому місці – чемпіонат світу з футболу, на другому – літні Олімпійські ігри і на третьому – Кубок світу з регбі.
– І чим вони відрізняються?
– У звичайний футбол можна грати лише ногами. У регбі – ще й руками. У цьому спорті можна з м’ячем бігти вперед, а от пас віддавати – тільки назад. Гра має багато силових прийомів, використовуються досить жорсткий силовий контакт, єдиноборства. Регбі потребує миттєвого мислення, хорошої техніки, серйозної фізичної підготовки. Американський футбол не такий динамічний. У ньому чітке позиціонування – кожен гравець виконує певну функцію, тому значно менші навантаження.
– Яке потрібно екіпірування регбісту?
– Насамперед – бутси, які підходять і для звичайного футболу. Для нападників є спеціальні – регбійні, вони міцніші. Також, гетри, шорти і регбійки з цупкого матеріалу, щоб витримати захвати. Є також наплічники та шоломи, проте вони з м’якого матеріалу і не травматичні для суперників.
– Зі скількох гравців формують команди?
– Існує класичний варіант регбі-15, тобто 15 гравців. Є також регбі-7. В останньому варіанті тайми не по 40 хвилин, а по 7. Це дуже динамічний вид спорту. До слова, 9 жовтня цього року Міжнародний олімпійський комітет включив регбі-7 до програми Олімпійських ігор.
– Наскільки популярним є регбі в Україні? І чи великий інтерес існує до вашої школи?
– Діяльність нашу започаткувала громадська організація «Регбійний клуб «Егер» у Голосіївському районі ще в 1998 році. За цей час наші вихованці стали багаторазовими чемпіонами України серед юніорів, призерами міжнародних змагань, входять до юніорської та молодіжної збірних України. Це стало поштовхом до створення у 2007-му державної школи.
– Чи багато учнів нині у групах?
– 70–75 хлопців. Звичайно, буває відсів і добір, усього – плюс-мінус 5 гравців.
– З якого віку ви набираєте вихованців?
– Наймолодші – 11–12 років. Також є команди хлопців 15—16 і старше 17 років. До нас можна прийти і у 18 років. У школі займаються із хлопцями до 23 років.
– А які критерії відбору?
– Жодних критеріїв початкового відбору немає. Гра – універсальна, і тренування вибудовуються послідовно з урахуванням розвитку кожної дитини індивідуально. Кожен поступово готується до контакту. Існує спеціальна система підготовки. Звичайно, одразу на змагання ніхто не піде, комусь для підготовки знадобиться рік, комусь – два. Все залежить від фізичних особливостей кожного. У процесі підготовки стає зрозуміло, де конкретний юнак може краще використати свої якості. Сильніший – у нападі, технічніший – у захисті і так далі. Регбі – така гра, де кожному знайдеться місце.
– Ви казали, що регбі включає елементи боротьби. Напевно, тренування проходять не лише на полі, а й у тренажерному залі?
– Ідеально для нас – це тренування на зеленому полі. Проте, на жаль, оскільки маємо проблеми з власною базою, не завжди це вдається. Збираємося в ігровому залі чи в бійцівському, де відпрацьовуємо захвати. Плюс легкоатлетична підготовка, біг, стрибки.
– Як часто проходять тренування?
– Це залежить від віку і статусу гравця. У середньому – 4 тренування на тиждень по півтори години кожне. Цього вистачає.
– Наскільки травматичний ваш вид спорту?
– Якщо говорити про професіональне регбі, то це, безумовно, травматичний вид спорту, тому що він дуже контактний, динамічний. Щодо дитячого чи любительського, то вони не більш травматичні, ніж звичайний футбол.
– Чи приходять до вас хлопчаки, які просто хочуть вихлюпнути зайву агресію?
– Може, є й такі випадки. Та все відбувається під контролем тренерів. Гадаю, хай краще вони це роблять на тренуваннях у розумних рамках, ніж підуть на вулицю і бешкетуватимуть.
– Тренування – безплатні?
– Так. Треба лише придбати екіпірування, його шиють на замовлення і за доступною ціною. У нас налагоджено відповідні зв’язки.
– Ви згадували про проблеми з базою?
– У нас немає власної бази, тобто поля, немає тренажерної зали, навіть немає власного приміщення, де ми могли б проводити організаційну роботу. На жаль, поки що це питання не вирішено.
– Де ж ви тренуєтеся?
– З доброї волі директора школи №179 у зимовий час – від листопада до березня – тренуємося в їх залі. Решту тренувань проводимо на галявині на ВДНГ, практично в лісі. Силові тренування на турніках і брусах – теж біля школи.
– Вас так хвалять, проте ніхто не підтримує?
– Так хвалять, але конкретно нічим не допомагають. Займатися доводиться у таких от військово-польових умовах. І при цьому наші хлопці перемагають на міжнародних турнірах.
Розмовляв Ігор СВАЧІЙ, «Вечірній Київ»

Источник: Хрещатик - Київська мунiципальна газета | Прочитать на источнике