Чому закриваються школи, газета "Главное", №39 від 26.09.09 року

Останнім часом існує багато спекуляцій з приводу закриття загальноосвітніх шкіл у Харківській області. Наскільки виправданий такий крок влади, та чим його можна пояснити, ми попросили прокоментувати заступника губернатора Людмилу Бєлову.
Згідно нормативів, до малочисельних шкіл відносяться навчальні установи, у яких для закладів I ступеня навчається до 15 дітей, для II-го – до 45, для III-го – до 55 школярів. В нашій області налічується 140 малочисельних шкіл. На кінець минулого навчального року в 10 з них не здійснюється навчальний процес через відсутність учнів. Наразі кількість таких шкіл складає 37, серед яких I ступеня – 21 школа, I-II ступеня – 15, I-III ступеня – 1. На початок 2009-2010 навчального року навчання здійснюється у 103 малочисельних школах, з яких I ступеня – 7, I-II ступеня – 73, I-III ступеня – 23. Всього в них навчається 3302 учні. Хочу зазначити, що впродовж багатьох років у Харківській області ми не призупиняли роботу малих шкіл, намагаючись дати можливість дітям навчатися за місцем проживання. Врешті-решт це призвело до того, що наша область стала лідером за числом таких закладів. Якщо в цілому по країні відсоток малочисельних шкіл I ступеня складає 40%, то на Харківщині ця цифра досягає 72%. Серед освітніх установ I-II ступеня в Україні частка малочисельних шкіл дорівнює 22%, а в нашій області вона досягає 57%.
Якщо говорити мовою цифр, то на даний час ми маємо таку картину. Зараз райдержадміністрації вимушені були призупинити діяльність 27 навчальних закладів, середня наповнюваність яких складає 13 дітей.
– Очевидно, для того, щоб утримувати школи, де немає учнів, потрібні значні кошти, а це виглядає недоцільним. А скільки "коштує" державі один школяр?
– Згідно з бюджетним кодексом на 2009 рік на кожного школяра виділяється 4,7 тис. грн. В принципі, собівартість навчання учня у повноцінній школі нижча від цього показника і складає 3,5 – 4,2 тис. грн на рік. Але, якщо ми візьмемо малочисельні школи, то там утримання одного учня перевищує норматив у 3-4 рази і складає приблизно 16-18 тис. грн. Мені як матері і жінці зрозуміло незадоволення батьків, коли закривають школи, де тривалий час навчались їхні дітлахи. Але будемо відверті: в умовах економічної кризи ми не можемо дозволити собі фінансувати заклади, де навчається менше учнів, чим встановлено законодавством, чи коли в них взагалі немає дітей.
Крім того, я вважаю, що зберігати такі школи нечесно як по відношенню до сільських дітей, так і до їхніх батьків. Якщо порівнювати якість освіти і отриманих знань в малочисельних і звичайних сільських навчальних закладах, то, на превеликий жаль, це незрівнянні речі. Прикро, але діти малочисельних шкіл, за оцінками ЗНО, показують гірші результати. Давайте чесно відповімо на запитання: чому держава має виділяти на учня в малочисельній школі 18 тис. грн на рік, тобто втричі більше, ніж на учня, наприклад, у Харкові, якщо навіть за ці кошти діти у малокомплектних школах не отримують того, заради чого вони ходять у школу, – знань!
– В малочисельних школах завжди існували проблеми з кваліфікованими учителями, а відповідно, мабуть, є питання до якості освіти.
– Ви праві, якість освіти у малочисельних школах значно нижча. Більше 60% дисциплін викладаються вчителями без відповідної фахової освіти. Учням, які навчаються за індивідуальною формою, встановлені нормативи тижневого навантаження майже у чотири рази нижчі, ніж при груповій формі навчання. Звісно, що це суттєво впливає на підготовку учнів. Можете порівняти самі. Якщо на вивчення предметів за груповою формою навчання у початковій школі відводиться 20 годин на тиждень, то при індивідуальній (коли в класі менше п’яти осіб – авт.) всього лише 5 годин.
У тому, що навіть відмінники малочисельних шкіл мають низький рівень освіти, немає нічого дивного, бо більше половини навчальних дисциплін викладається вчителями без відповідної фахової освіти. Наразі для малочисельних шкіл області необхідно 2100 вчителів-предметників. Ми маємо втричі менше фахівців, ніж передбачається нормативами.
На жаль, доводиться констатувати, що в малочисельних школах немає жодного переможця МАН чи олімпіад. За результатами державної підсумкової атестації та зовнішнього незалежного оцінювання, учні малочисельних шкіл не отримують бали високого рівня. Ми вивчали і такий показник, як бажання продовжувати навчання у ВНЗ. Виявилось, що серед випускників 11 класів малочисельних шкіл лише 62% забажали мати вищу освіту, тоді як середній показник по області складає 85%.
Крім поганої якості навчання, маємо ще низку недоліків, які не відповідають встановленим нормам. Малочисельні школи працюють в непристосованих для цього приміщеннях, у них відсутні медичні кабінети, їдальні, діти там не отримують гарячого харчування, не мають уроків фізкультури. Іншими словами, частіше за все малочисельні школи – це лише місце, куди батьки відводять дітей, аби не залишати їх сам-на-сам удома, а не місце, де дитина отримує знання та відповідний своєму віку розвиток.
Нещодавно ми були у Балаклійському ліцеї. Його директор Тетяна Друкальська нам розповіла, що коли до них приходять "круглі" відмінники з малочисельних шкіл, то вони одразу замикаються, бо їхній рівень знань ледве дотягує до "середнячків". Такі "відмінники" змушені або багато навчатись, щоб доганяти, або покидати заклад. На жаль, малочисельні школи не стимулюють дітей вчитися якнайкраще, що неминуче знижує якість освіти.
– Який вихід ви пропонуєте?
– На моє переконання, вирішенням питання повинно стати створення навчально-вихованого комплексу "школа-дитячий садок" у тих селах, де відсутні дошкільні навчальні заклади. За зразок можна взяти Красноградський і Лозівський райони. Також потрібно створювати освітні округи, до складу яких входять і малочисельні школи. Слід вивчити Дергачівський досвід, де діє округ, до складу якого входять 10 закладів гуманітарної сфери, і в тому числі Полівська ЗОШ I-II ступеня, в якій навчається 47 учнів. Ми повинні розуміти, що непросте питання треба не замовчувати, а терміново вирішувати. В минулому навчальному році кількість учнів, які навчаються у школах сільських районів з наповнюваністю класів меншою, ніж 5 чоловік, збільшилась майже на 300 учнів. Тому проблему треба не забовтувати, а гідно з неї виходити, враховуючи інтереси всіх зацікавлених сторін і, перш за все, наших з вами дітей.
І ще одне зауваження. Я дуже хотіла б, аби батьки розуміли, що малокомплектні школи – це хрест на майбутньому сільських дітей. Сьогодні освіта та знання – це та база, без якої не можна отримати роботу, і у сільському господарстві також. Гадаю, що сьогодні батьки мають турбуватися, аби діти мали знання та можливість їх отримувати, а не розмірковували: "Нехай школа знань не дає, аби вона була поруч". Таким чином, проблема не вирішується, а лише заганяється в глухий кут.
Володимир ЧИСТИЛІН

Источник: Харківська обласна державна адміністрація | Прочитать на источнике