З історії Голодомору 1932-1933 рр.: схема доказів

Голодомор було спричинено навмисними діями тоталітарного радянського режиму. Суть злочинних дій влади полягала в:
1. Жорстокому придушенні устремлінь Українського народу мати незалежну державу.
2. Знищенні існуючої структури сільського господарства шляхом:
• масового «розкуркулювання» селян;
• насильницького впровадження колективізації селянських господарств;
• накладання на райони України, окремі селянські двори непомірно високих планів хлібоздачі.
1 січня 1933 р. Сталіном була надіслана селянам України телеграма, в якій попереджав: “Щодо колгоспників, колгоспів та одноосібників, які вперто продовжують приховувати розкрадений і прихований від обліку хліб, застосовуватимуться найсуворіші заходи покарання, передбачені постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р.”) (Джерело: Голод 1932 - 1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – С. 308).
Це означало, по-перше, що до боржників по хлібозаготівлях, у яких виявили хліб, мали застосовуватися найбільш суворі санкції (“закон про п’ять колосків” передбачав розстріл або десятирічне ув’язнення). А по-друге, проведення подвірних обшуків, тому що тільки таким способом можна було знайти хліб. Сталін не вказував, які санкції чекали на тих, у кого хліб не знайшли. У цьому не було й потреби, оскільки прийняті під його диктовку листопадові постанови ЦК КП(б)У і РНК УСРР передбачали натуральне штрафування у випадку відсутності хліба. Але селяни штрафувалися не лише м’ясом і картоплею. Сотні свідків голоду в один голос твердять, що у січні і в першій половині лютого на території України у селян забирали все продовольство, прирікаючи їх на голодну смерть. 3. Ізоляції великих територій в сільській місцевості у низці областей України шляхом:
• позбавлення селян права мати паспорт громадянина СРСР;
• заборони селянам права виїзду з їхніх місць проживання (заборона продажу залізничних квитків);
• наказів про арешти селян, що виїхали самовільно з сіл;
• оточення озброєними загонами каральних органів СРСР цілих територій;
• заборони листування і поширення інформації про фактичне становище.
На початку квітня 1933 р. в містах була відновлена вільна торгівля хлібом за підвищеними цінами, що розглядалася як додатковий канал постачання робітників і службовців (поряд з картковою системою). Ті з голодуючих селян, які ще могли пересуватися, приїжджали в найближчі міста і вистоювали у велетенських чергах довгі ночі, щоб купити 1 кг хліба (більше не давали в одні руки). 10 квітня з’явилася постанова Київського обкому, яка регулювала порядок комерційної торгівлі. В ній зазначалося: “З метою охорони міста від занесення інфекційних хвороб, зокрема, висипного тифу, вважати необхідним запровадити продаж квитків винятково за посвідченням по залізниці від станцій: Миронівки, Козятина, Бердичева, Фастова, Коростеня, Яготина, Умані, Гребінки, а також проміжних, до Києва” (Джерело: Голод 1932 - 1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – С. 486). 4. Впровадженні особливого режиму проживання, зокрема режиму “чорних дошок”, що полягав у:
• вивезення з цілих територій усіх товарів та засобів проживання, що знаходились на складах та в магазинах;
• насильницькій реквізиції у селян усіх запасів продовольства і навіть одягу;
• заборона будь-якої торгівлі та ввезення будь-яких засобів для існування;
• заборона будь-якого кредитування та насильницькому поверненні усіх кредитів. 5. Намаганні приховати причини і масштаби трагедії: зокрема, осіб, відповідальних за виявлення в ході перепису 1939 року фактів дискримінації українського населення та його високу смертність, було розстріляно.
Теза про замовчування голоду не потребує документальних підтверджень внаслідок своєї очевидності. Навіть у суворо секретному діловодстві партійних комітетів тему голоду дозволялося порушувати тільки в «особливих папках» з особливим режимом зберігання. Це робилося, цілком зрозуміло, не з метою приховування інформації, а для того, щоб виключити можливість допомоги тим, кого влада прирекла на повільну смерть.
Дехто й досі намагається представити Голодомор 1932 – 1933 рр. як “збіг об’єктивних та суб’єктивних обставин ”: посухи та “перегинів на місцях “. Але факти свідчать зовсім про інше…
Джерело – Книга Добров П.В., Єсіп І.М. Історія України: курс лекцій і структурно-лигістичні схеми. – Донецький національний університет. – Донецьк: Вид-во «Вебер» (Донецький філіал), 2009. – 472с.

Источник: Донецька обласна державна адміністрація | Прочитать на источнике