Ще багато років залишатиметься сусідом Балаклії та довколишніх сіл найбільший в Україні та Європі військовий арсенал. Представники міністерства оборони, які побували тут з інспекцією, запевняли місцеву владу: для страху немає ніяких підстав. Але кого вкусила змія, той, кажуть, і мотузки боятиметься. А Лозова і Богданівка своїми вибухами налякали українців більше, ніж якась гадюка.
Однак, якби не ці події, то навряд чи пустили б військові журналістів на свої склади. В усякому разі за 90 років існування в Балаклії арсеналу, на його територію нога журналіста ступила вперше. Та й то не одразу, а після настирних прохань. Перед двома десятками об’єктивів серце військових не витримало і вони сказали: "Добре...."
АНТИТЕРОРИЗМ
Щоб потрапити на територію арсеналу, потрібно спочатку пройти пильне КПП – магнітні сенсори, котрі реагують на метал, відповісти на запитання охоронців. Найперше, чи немає в кишені запальнички або сірників. Офіцер із супроводу навіть запевняв, якщо при поверненні особистих речей не дорахуються у коробці одного сірника, це може вилізти боком чи, точніше, великими неприємностями. Словом, безпека на найвищому рівні.
Друга засторога – не фотографувати те, що не потрібно. Особливо різні схеми з розташуванням об’єктів. На переконання офіцера більшість тих, хто служить тут, не володіє всією інформацією, нею володіють лише військовики з першою категорією доступу. А таких людей не багато – міністр оборони та ще декілька осіб, посвячених у таємниці. Отож не дивно, що деякі співрозмовники у погонах не ймуть віри, що в інтернеті, через всюдисущий "Googlе", можна розгледіти усі наземні об’єкти арсеналу, навіть штабелі контейнерів, у яких колись зберігалися тактичні ракети "Луна – М". Тепер їх там, мовляв, немає.
Вірити доводиться на слово, однак немає підстав підозрювати військових у неправді. Особливо, коли бачиш за великими земляними брустверами сірі, густо обсотані колючим дротом об’єкти. На один з таких складів, де в зелених ящиках зберігаються переносні зенітно-ракетні комплекси, нас пустили. Товстезні бетонні стіни та сталеві двері. Офіцер з гордістю говорить: такі об’єкти витримали вибухи у Лозовій. Та що там Лозова. Якщо неподалік зірветься бомба у 10 кілотонн, то й це не зашкодить "Осам".
Особлива гордість – протипожежна електроніка. Вона спрацює, якщо температура на складі, не дай Боже, підвищиться всього на 2 градуси. У стані готовності також кілька пожежних танків та червоний пожежний потяг. Його, кажуть, можна зустріти лише на балаклійському арсеналі.
Те, що останнім часом засоби безпеки суттєво посилено, говорить і такий факт. Ще п’ять років тому на території складів було облаштовано теплиці, де для себе й приїжджого начальства вирощували не лише помідори, огірки, а й лимони. Однак сьогодні про це нагадують пусті скляні стіни.
ПОДАЛІ Б ВІД ГРІХА
Напевне, якби сьогодні, а не в 1918 році, військові будували для себе арсенал, то робили б це деінде, а не біля Балаклії, поряд з молокозаводом, нафтобазою та житловими будинками. Тоді ці місця були пустирем. Хто ж думав, що Балаклія так бурхливо розвиватиметься! Тепер у цьому місці військові мають небезпечне сусідство з цивільними. Власне, на арсеналі зберігається 182 тисячі тонн артбоєприпасів. Це на 23 відсотки більше, ніж, згідно з нормами, повинні вміщати склади. Погодьтеся, принцеса мучилася навіть на горошині, а це – цілий гарбуз під матрацом. Тут спокійно спати не будеш. Зрозуміло, чому місцевий люд пише скрізь, куди можна (навіть Президентові), аби забрати, подалі від гріха, арсенал. Однак поки що ситуація не рухається з місця.
Свого часу, деякі види боєприпасів утилізували на самому арсеналі. Але знищення снарядів поряд зі снарядами що зберігаються – справа небезпечна. Отож кілька років тому цю роботу припинили. А щоб проводити її на спеціально обладнаних заводах, доставивши туди боєприпаси, не вистачає чи то коштів, чи ще чогось.
Щоправда, нинішнього року міністерство оборони планує виділити на заходи протипожежної безпеки аж 7 мільйонів гривень. Сума ніби-то, немала... Однак, якщо зважити, що зазвичай кошти приходять у кінці року, то чи вдасться їх освоїти до 1 січня, щоб вони не повернулися назад у казну?
Проте, на думку голови Балаклійської райдержадміністрації Степана Масельського, цих коштів недостатньо. Їх вистачить хіба що на те, щоб косою скосити бур’яни на території 350 гектарів. А потрібно застосовувати засоби захисту, котрі зроблять цю землю чорною.
Одним словом, кожного дня військові доводитимуть балаклійцям, що їхні склади найбезпечніші у світі.
СКЛЯНКА "МЕЛАНЖУ"
Якщо арсенали в Балаклії та Малинівці (Чугуївський район) залишаться працювати на міністерство оборони, то склади, де зберігаються компоненти ракетного палива, обіцяють закрити.
Власне, йдеться, передусім, про "меланж" – речовину з красивою назвою, але дуже отруйну. Її тут 6 тисяч тонн – третина того, що знаходиться в Україні.
Всі згодні – і військові, і цивільні – "меланж" потрібно утилізувати, але бракує коштів. Сподівання на ОБСЄ, з якою уряд підписав відповідний меморандум. Логіка, мабуть, така: мовляв, хочете, європейці, спати спокійно, не шкодуйте грошей. Отож у наступному році, нібито, надійде допомога. Тоді базу під Шевченковим закриють, а територію рекультивують, щоб передати у комунальну власність.
А поки що мешканцям Шевченківського і сусідніх районів доведеться мирно співіснувати з "меланжем". І, звичайно, вірити словам в.о. заступника міністра оборони Валерія Іващенка, котрий, до речі, будував цей об’єкт. Мовляв, проводиться щоденний моніторинг ситуації – військовий і незалежний контроль. Окрім того, по периметру споруджені контрольні свердловини для контролю грунтових вод. А те, що місцеве населення говорить про викиди "меланжу", то й на це є відповідь:
− Штатно спрацьовують дренажні дихальні клапани, – говорить пан Іващенко. – Проте викиди не перевищують мінімально допустимих норм, отож не шкодять навколишньому середовищу.
Леонід ЛОГВИНЕНКО
Источник: Харківська обласна державна адміністрація | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости " Небезпечні сусіди, газета "Главное", №17 від 25.04.2009 року"