ПРОБЛЕМУ СЕПАРАТИЗМУ ЩЕ НЕ ПІЗНО РОЗВ’ЯЗАТИ – ЦИВІЛІЗОВАНО, ЗАРАДИ МАЙБУТНЬОГО

Одна, з штучно підкинутих Україні проблем – сепаратистська. Уявімо собі, що було б, якби Закарпаття отримало статус автономної республіки чи незалежної держави? Романтичні русинські патріоти зі своїми економічними прожектами наївно вважають, що в краї виникла б "Друга Швейцарія". Вони рік чи два щиро потішилися б незалежністю, державним гімном, гербом та прапором (пригадується піднесення перших років незалежної України). А що далі?
А далі суворі життєві реалії. Вони прості: більшість власності та найкращих земель Закарпаття (власне, як і України) вже прихватизовані місцевими кланами та не місцевими олігархами, яким відверто начхати, хто ти – автохтон чи прийшляк. Те ж стосується енергопроводів. На цьому усі "швейцарські" ілюзії й закінчаться. Проблему закарпатського сепаратизму відносно не важко розв’язати і забути. Для цього потрібні, на перший погляд, нестандартні кроки: визнати національність "русин", за державний кошт надати товариствам русинів можливості для проведення культурницьких заходів, створити кафедри русинської філології при УжНУ, друковані видання, надати ефірний час на радіо та телебаченні, а також без усіляких торгів, в повному об’ємі, повернути Будинок Русинов ім. О. Духновича в Ужгороді тощо. Звісно, при цьому накласти жорстке, аж до непопулярних заходів, табу стосовно будь-яких адміністративно-територіальних змін. Хто платить – той замовляє музику! Якщо спонсором виступатиме Українська держава – протягом короткого терміну отримаємо порозуміння між українцями і русинами й забудемо, що таке сепаратизм, а особи на кшталт Гецка та Сидора, що вірогідно уявляють себе Духновичем №2 (церква називає це явище гординею, а медики – манією величі), залишаться при своїх інтересах. Зрозуміло, найбільш екзальтованих ура-патріотів, русинських та українських, по обидва боки барикад не примусиш обійматися, тим не менше, одна з загроз буде нейтралізована. Якщо цього не станеться, русинський рух, який нині перебуває в підвішеному й маргінальному стані, відкритому для чужинських впливів, потрапить під фінансовий контроль іноземних спецслужб та різноманітних "неурядових" "міжнародних" фондів. І тоді отримаємо реальну небезпеку територіального розвалу однієї з найбільших слов’янських твердинь. Не потрібно вигадувати велосипед. Свого часу словацький уряд мудро здійснив аналогічні заходи і забув про проблему підкарпатськорусинського сепаратизму й усілякі "временные правительства". Хоча міг її мати, з огляду на наявність у Східній Словаччині частини території колишньої Підкарпатської Русі. Нині русинська громада Словаччини – чи не найлояльніша до влади національна меншина. У слов’янської України занадто багато ворогів, аби штучно вигадувати, на свою голову, ще одного! Тим більше, що паскудно, слов’янського. Українство і русинство ментально та кровно занадто близькі, аби з’ясовувати штучно породжені конфлікти на хосен чужинським силам... Замість конструктиву, маємо пусті балачки про русинську національність. Можна скільки завгодно розпинатися на тему: "нація чи етнічна група?", "свої за горами, то не чужі...". Проте, найвагомішим аргументом є са-мо-і-ден-ти-фі-ка-ці-я, проти якої не попреш. Хіба можна перти проти 10 тис. співвітчизників, що записалися русинами? Дискусії ще мали б якийсь сенс, якби не факт визнання іншими країнами русинів окремою національністю поряд з українцями. Невже цього не знає офіційний Київ? Він все прекрасно знає. Проблема не вирішується свідомо, бо в столиці правлять бал мафіозні, переважно, неукраїнські "інтернаціональні" сили, яким аж ніяк не потрібна злагода між слов’янськими народами, при якій високопоставлені аферисти залишаться не при справах. Їх ґешефт завжди ґрунтувався на провокуванні штучних керованих конфліктів. І на глобальному рівні, і на регіональному. Найбільш смішно, коли неруські "россияне" на кшталт Жириновського-Едельштейна, Лужкова-Каца та інших "євразійців" називають керівництво України націоналістичним. Аналогічно підступно, з точністю до навпаки, діють і ті, хто йменує себе "українськими патріотами". Деякі лідери "політичних русинів" та їх начебто антиподів "українських націоналістів" – всього-на-всього креатури ляльководів. А народ чубиться, ділячись, під впливом підступного інформаційного простору, політику якого слов’яни не визначають, на "сепаратистів", "бандерівців" та "шовіністів" (слава Богу, кров не ллється). Квасним русинським та українським полум’яним містечковим патріотам можна лише поспівчувати, у зв’язку із їхньою короткозорістю. Схильні до пропагандистських навіювань, легко збуджувані учасники конфліктів часто не усвідомлюють, що їх власними руками "таскає каштани з вогнища" анонімна сила. Але це вже тема іншої розмови... В’ячеслав БІЛОЗУБ, м. Ужгород, спеціально для "Трибуни"

Источник: Ужгород.net.ua - новости, бизнес-каталог, информация | Прочитать на источнике