У Волочиському районі розпочато заходи по вшануванню пам'яті безвинних жертв фашистського режиму

9364 осіб мирних жителів Волочиського району було знищено в окупаційний період, з них понад 4 тисячі євреїв розстріляно у Волочиську, понад 260 – у Купелі, 357 чоловік – розстріляно за допомогу партизанам і підпільникам.В період визвольних боїв були частково зруйновані і спалені багато сіл, а саме: Користова, Ріпна, Поляни, Канівка, Лозова, Тарноруда, Сарнів, Бронівка, Маначин, Холодець, Чернява, Купіль, Клинини, Червоне село, Гайдайки.Спомини про ті страшні роки залишились у людських серцях навіки. 24 січня 1944 року за вбивство підпільниками Ріпнянської партизанської групи двох офіцерів німецького штабу подільське село Канівка було спалено повністю – 132 жилих будинки, всі колгоспні будови, 80 жителів Канівки розстріляли, спалили живцем, 54 колгоспники погнали у фашистське рабство до Німеччини.В цей же день, 65 років по тому, пройшло вшанування пам’яті безневинно знищених жертв фашистів.В траурному мітингу взяли участь голова районної ради Леонід Шиманський, заступник голови райдержадміністрації Валерій Сліпчук, голова сільської ради Наталія Довбуш, голова місцевого агроформування Володимир Сергійчук і громадськість села. Всі виступаючі підкреслили, що подібні трагедії ніколи не повинні повторитися. Тодішнє лихо не роз'єднувало, а єднало людей. Жила солідарність, про яку не мовилося вголос і яка в'язала незримою пов'яззю людину з людиною. І від того накопичувалася сила протидіяти незла¬годам, скруті, труднощам і знаходити себе в роботі.Учні місцевої школи зачитали спогади очевидців тих подій. Зі спогадів Насті Імерківни Копервась: «Стрілянина наближалася. Я глянула у вікно: над селом уже підіймалися димові хмари. Далі зволікати не було сил, я побрала дітей та мерщій навтікача до збручанських плавнів. Побіг зі мною мій брат-підліток. А чоловік зостався в хаті. Живого Івана вже не побачила. Не побачила живими ні свого тата, ні матір, ні старшого брата. Вони жили окремо від нас, на віддалено¬му кутку села. Мій батько тяжко хворів. Коли карателі запалили хату, вийти надвір він не здужав, так і обрушилася на нього палаюча покрівля. Потім на попелищі батькового обій¬стя віднайшли обгоріле коліно й полу кожуха — все, що за¬лишилося від батька. Мати таки вибралася з вогню, хатня по¬крівля от-от мала обрушитися. Вибігла моя мама на вулицю, але не врятувалася — за десяток кроків од власних воріт її застрелили карателі. Мого старшого брата розстріляли разом з чоловіком Іваном на високому березі Збруча».Учасники заходу поклали вінки та квіти до монументу тих, хто поліг у роки Великої Вітчизняної війни, та до пам’ятного знаку жертвам Голодомору.Настоятель місцевої церковної громади отець Зіновій провів пам’ятну панахиду по тих трагічних подіях 65-річної давнини.

Источник: Хмельницька обласна державна адміністрація | Прочитать на источнике