ВРУ закликають допустити новітні ЗЗР на українські поля

Українським сільгосптоваровиробникам четвертий сезон поспіль фактично заблокований доступ до інноваційних засобів захисту рослин (ЗЗР). Врегулювати ситуацію має Верховна Рада, зокрема спростивши процедуру ввезення у країну зразків пестицидів для проведення досліджень. Запропоновані зміни відображені відразу у двох законопроектах — № 2548 та № 2289, які отримали підтримку Комітету з питань аграрної та земельної політики.

«За цей час ми втратили сотню потенційно інноваційних пестицидів», — оцінює ситуацію заступник міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України Тарас Висоцький. При цьому він додає, що рівень урожайності на 25-30% залежить від ЗЗР і якщо ситуацію не виправити, не лише урожайність не зростатиме, але не вдасться знизити і пестицидне навантаження на українські поля, адже виробники будуть змушені працювати зі старими препаратами, які вносяться в набагато більших кількостях.

Головний агроном аграрної компанії ІМК Олександр Гірман підтверджує, що для сучасного великомасштабного аграрного виробництва надважливо застосовувати інноваційні ЗЗР, адже «довготривале застосування тих самих діючих речовин призводить до виникнення стійких видів шкідливих організмів та накопичення їх в об’єктах довкілля».

У свою чергу керівник агрохімічного напрямку Європейської Бізнес Асоціації (ЄБА) Віктор Погорілий звертає увагу, що запропоновані зміни не стосуються комерційних партій пестицидів. Їх обіг, як і раніше, регулює окрема частина ст. 4 Закону України «Про пестициди та агрохімікати», де однозначно вказано, що ввезення незареєстрованих пестицидів в Україну заборонено.

«Нинішня норма вигідна тим, хто або завозить свою продукцію поза офіційним контролем, або тим, хто «виробляє» свою продукцію в Україні. Виробляє в лапках, оскільки при такому виробництві все одно 90% компонентів імпортується, тоді як локалізується лише змішування і фасування», — зазначає Віктор Погорілий.

У ЄБА додають, що з 2016 р. в Україну зайшло максимум 2-3 нових діючих речовини. Натомість реєструються переважно генеричні препарати, копії, або відбувається розширення реєстрації вже відомих речовин.

«Цього року ми закладаємо демонстраційний полігон площею 16 га, де плануємо випробовувати ЗЗР, добрива, насіння. Нам цікаві нові ЗЗР і ми б хотіли мати до них відкритий доступ. Самим обирати, чим і як покращувати свій урожай», — говорить директор компанії «Кусто Агро Фармінг» Володимир Сірий.

Експерти ринку також відкидають заяви екоактивісти, що Україна стане полігоном для випробовування небезпечних речовин. «Ввезення зразків для наукових цілей не може нести за собою жодної загрози для України та її екології. Насамперед, ввезення здійснюється в мінімальних об’ємах (максимум — декілька кілограмів або літрів препарату). По-друге, це робиться під контролем держави. По-третє, випробування проводять уповноважені наукові установи», — цитує президента Фітосанітарної асоціації України Владислава Седика профільне видання AgroPortal.

У світовій практиці, каже Віктор Погорілий, місце виробництва препарату не дорівнює місцю його реєстрації. «Приміром, препарат для захисту українського жита може вироблятися в Пуерто-Ріко, де про вирощування такої культури майже ніхто не чув», — додає Погорілий, наголошуючи, що подібної практики щодо обов’язкової реєстрації ЗЗР в країні виробництва немає ні в Європейському Союзі, ні в інших розвинених державах світу.

Відкидає екологічну загрозу і голова комітету ВРУ з питань аграрної та земельної політики Микола Сольський. «Якраз навпаки: екологічну проблему маємо через блокування інноваційних продуктів нового покоління», — каже парламентарій. Він звертає увагу, що досліджуваний зразок здійснюються під пильним наглядом держави, а сільськогосподарська продукція, отримана в результаті проведення польових випробувань пестицидів і агрохімікатів, знищується.

У профільній асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» стверджують, що за таких обставин український аграрій залишається за бортом інноваційного розвитку систем захисту рослин. Гендиректор УКАБ Роман Сластьон резюмує, що українські агровиробники змушені захищати свій урожай тим, чим європейські чи американські фермери користувалися років десять тому.