Обласне свято Матері «Воістину небесна і земна» у селі Бровахи на Корсунщині

Традиційно, у центрі с. Бровахи Корсунь-Шевченківського району біля пам’ятника матері-героїні Євдокії Лисенко у другу неділю травня проводиться День Матері. Тож і 13 травня цього року до Бровах завітали представники обласної та районної влади, зокрема, заступник голови-керівник апарату облдержадміністрації Едуард Івакін, заступник голови обласної ради Василь Касян, голова Корсунь-Шевченківської РДА Анатолій Івашкевич та районної ради Володимир Рябошапка, інші гості з Черкас та районів області, зібралися родичі та односельці Євдокії Лисенко.
– Започатковане це свято в 1983 року. На відкритті Пам’ятника Матері в Бровахах було багато відомих на той час людей, навіть рідна сестра Юрія Гагаріна. А також усі 15-ро дітей Євдокії Лисенко зі своїми родинами та жителі села. Таким чином зародилася добра традиція відзначати День матері спочатку на Корсуньщині, а понад 10 років тому це районне свято стало обласним, – розповів нам голова Бровахівської сільської ради Олександр Назаренко.
Хто ж вона, ця жінка-селянка, увіковічена у бронзі, яка добрим поглядом дивиться на своїх земляків? Жінка, до якої на поклін ідуть із живими квітами і діти, і односельці, і представники влади. Зокрема, й цього дня їй та іншим жінкам-матерям до Дня матері надіслав корзину квітів голова Черкаської облдержадміністрації, Герой України Сергій Тулуб.
Урочистості й розпочалися із покладання квітів. На фоні мелодії пісні «Рідна мати моя»(муз. Платона Майбороди, сл. Андрія Малишка) слова ведучих проникали до сердець:
«Матері, мов комети живуть і згорають...
Матері стають полем, – з їх сердець росте жито
Матерям би ніколи не вмирати, а жити.
Чуєш, Боже Великий, доки світить зоря –
Дай же довгого віку всім живим матерям!»
Запрошений довітального слова заступник голови-керівник апарату облдержадміністрації Едуард Івакін віднайшов у своєму виступі найласкавіші слова про жінок-матерів:
– Мати, мама, матуся, неня – цими високими словами величаємо ми жінку – матір. Так називаємо найдорожчу, найдобрішу, найкращу, наймилішу нам людину.
Він сердечно привітав із чудовим Святом Матері та Міжнародним Днем сім’ї всіх присутніх. А також побажав жінкамдобра й здійснення всіх материнських мрій та надій, радості за успіхи дітей, синівського тепла і доброти. І щоб їхні діти ніколи не забували дороги до батьківської оселі.
Мати і хліб, два святих слова. Рідна мати і рідна Україна – два крила любові, які несуть українську душу крізь віки і не в’януть у вічному польоті, бо тримає їх на світі материнська любов.
Голова Корсунь-Шевченківської РДА Анатолій Івашкевич у своєму виступі окрім привітань зі Святом Матері, добрими словами охарактеризував Євдокію Лисенко, якій долею судилося народити 16 дітей: 11 синів і 5 доньок.
Усі її діти вижили і стали дорослими, щоправда, Явтух помер у молодому віці. Працювали із своїм чоловіком Макаром, не покладаючи рук. Підростали діти ­– ставали батькам помічниками. Старші доглядали молодших, поралися по господарству. Важче стало, коли в 1937 році передчасно помер годувальник сім’ї. Тож уся відповідальність відтоді лягла на неї, 51-річну вдову. Та і сини – Андрій, Василь, Павло, Михайло, Степан, Микола, Феодосій, Петро, Олександр, Іван і доньки – Євдокія, Марія, Ганна, Настя і Степанида були надзвичайно дружними і слухняними. Мати була главою цієї великої родини. Життя помалу стало налагоджуватися. Та грянула Велика Вітчизняна війна.
З болем у серці благословила мати на захист рідної Вітчизни усіх десятьох синів. У дорогу кожному вкладала буханець хліба із сіллю, вишитий власноруч рушник, грудочку рідної землі. Просила, щоб обов’язково повернулися додому. Молилася неспокійними ночами за своїх дітей. Її молитви були такими щирими, що дійшли до Господа.
Воювали сини на славу. Не ховалися за чужі спини. І хоч без поранень та контузій не обійшлося – всі залишилися живими і всі повернулися додому. Хоча кожному із них траплялися перспективні пропозиції, але вони відмовлялися. Бо ж поспішали додому, до матері.
А повернувшись, стали допомагати родині. Доньки одна за одною повиходили заміж, сини – одружилися.
Раділо матусине серце. Гордилася, коли уже дорослі діти приходили до неї не лише провідати, а й розповісти про свої успіхи, запитати поради. Усі проживали майже поруч – у Бровахах та в Корсунь-Шевченківському.
У щоденних клопотах та турботах про велику родину не зогледілася багатодітна мати як життя добігло кінця. 74 роки виділила їй доля. Непростих, нелегких, але по-материнськи щасливих.
Не стало матері. Провести її в останню путь зійшлися усі діти і внуки, усе село. Бо любили і поважали її за працьовитість, селянську мудрість і материнську вірність. Похоронили матір-героїню на Бровахівському кладовищі, де діти встановили їй пам’ятник.
А рід Лисенків продовжується і збільшується. Нині в Євдокії Лисенко 36 внуків і 64 правнуки. Щоправда, більшість їх роз’їхалися в різні куточки України.
Насьогодні живими залишилося лише троє її дітей: син Степан та доньки Євдокія і Ганна.
Взяти участь у відзначенні цьогорічного обласного свята Дня матері зміг із них лише 91-річний Степан Макарович із донькою Лідією Мироненко.
Ветерану Великої Вітчизняної війни Степану Лисенку дівчата в українському вбранні вручили запашний коровай на вишитому рушникові, а представники влади – подарунок.
Сільським майданом одна за іншою линули українські пісні про матерів.
Поспілкувавшись із Степаном Макаровичем ми дізнались, що він повернувся додому в 1947 році. Війну пройшов від Смоленська і майже до самого Берліна. За 40 кілометрів від гітлерівської столиці дізнався звістку про Перемогу, яку радісно відсвяткував із бойовими побратимами. По завершенню війни разом із однолітками був направлений на збір урожаю, а звідти – на війну з Японією.
Коли ж зрештою дістався до рідної хати і привітався з матір’ю, вона не впізнала його: «Хто ж ти такий будеш?», – запитала в нього.
– Я Ваш син, Степан, – відповів матері. – Не передати словами скільки радості було під час нашої зустрічі, за якусь мить позбігалися брати і сестри. Звісно ж, стали стіл готувати. Розмов скільки було: хто і де воював... Комусь траплялося на війні зустрітися. Мати і раділа, і плакала: усі живі, але повернулися додому пораненими, але один із синів без ноги, інший – без руки. Боліло неньчине серце, жаліючи дітей.
1982 року в село приїхав кореспондент газети «Літературна Україна» Юрій Рост. Він цікавився історією родини Лисенків. Слід зауважити, що за даними літопису Великої Вітчизняної війни Євдокія Лисенко відправила на фронт 10 синів і всіх дочекалася додому. Так пощастило лише ще одній багатодітній матері-росіянці, котра відправила на фронт 12 синів і також дочекалася їх живими. На превеликий жаль, непоодинокими були протилежні випадки.
У той час, коли Юрій Рост готував свою публікацію, Євдокії Лисенко уже відійшла у вічність. Йому вдалося поспілкуватися з кожним із синів. Кореспондент був вкрай вражений їхнім ставленням до матері-героїні.
У газетній публікації Юрій Рост першим запропонував спорудити в центрі села Бровахи єдиний в Україні пам'ятник Матері Євдокії Лисенко.
Одна із доньок була дуже схожою на неньку і обличчям, і станом. Це допомогло у створенні скульптури, яку виготовили на Дніпропетровському машинобудівному заводі за кошти, зібрані працівниками підприємства під час вахти пам’яті.
1984 року у місцевій школі було засновано сільський музей, де розміщено експозицію, присвячену Євдокії Лисенко та її великій дружній родині.
На превеликий жаль, сама школа потрапила в малокомплектні і вже не працює близько 4-х років. Як повідомив голова РДА Анатолій Івашкевич, у найближчих планах – сільську раду перевести до місцевого будинку культури, а в її приміщенні відкрити музей-садибу родини Лисенків.
В одній із музейних кімнат зберігаються 10 солдатських шинелей та 9,5 пар чобіт. У кутку стоїть дерев’яне ліжко, а при вході скриня із хати Євдокії Лисенко. Над ліжком – картина, на якій молоде подружжя Макара та Євдокії Лисенків. На багатьох фото – діти.
Так у Бровахах поряд межують життя й пам'ять. Материнська любов і мудрість передається з покоління в покоління.
Низький уклін їй, жінці-селянці, матері-героїні Євдокії Лисенко.
Шана і повага матерям і батькам 5822 багатодітних родин, які проживають на Черкащині. В цих сім’ях виховується понад 19 тисяч 657 дітей, а десять родин мають по 10 і більше неповнолітніх дітей.
Розвивається інститут прийомних родин та будинків сімейного типу.
Минають роки. Підростають діти. Своїми шляхами розходяться із отчого дому. Але назавжди в їх серцях залишаються мамина любов, ніжність, турбота, допомагаючи у житті.

Наталя Борисюк, член Національної Спілки журналістів України
Управління інформаційної політики та зв’язків із ЗМІ облдержадміністрації

Фотоновини

Источник: Черкаська обласна державна адміністрація | Прочитать на источнике