Опалений війною номер "Сіверянського літопису"...

Коли ми з чоловіком подивилися одне одному в очі й сказали: "Уже час, робимо номер", Чернігів був ще під обстрілами, а ми, ледве вирвавшися з-під них, жили в друзів у центральній Україні, не мали нормального інтернету (та що там інтернету, два місяці спали на підлозі!), не було фінансування журналу, надії на нього теж не було, й - головне - у вухах ще звучали відгуки вибухів, а в очах ще стояв жах. Але треба було витягати себе за волосся з цього болота. Я майже сама собі не вірила, коли телефонувала комусь із авторів чи писала співробітникам і казала, що робимо номер, але всі так живо реагували та раділи! І редактори погоджувалися працювати безкоштовно, волонтерськи. Бо це рішення було про життя, а до цього життя потихеньку виходило з нас із кожним вибухом та повідомленням про чиюсь трагедію. Але робота йшла так повільно... За цей час ми повернулися додому, налагодили інтернет і більш-менш нормальне життя - і ось, нарешті, наш перший в цьому році номер! Уже на сайті!!! Другий теж напоготові, тепер уже якось швидше працюємо. У першому номері зібралося багато, як ніколи, наших добрих друзів, ми радіємо цьому цікавому збігу та вітаємо дорогих істориків та філологів із новою науковою публікацією! Тут є статті за матеріалами грудневої конференції "Феномен каяття та спокути" - нашого останнього великого спілкування до-того-як... Дорогі Владико Ігорю (Ісіченко), Тетяно Леонідівно (Вілкул), дякуємо й за виступи на коференції, і за ш...