Несподівані вірші

***
Як та мадам, жадана у Брюсселі,
Як панія, що не приїде в Львів, -
Мені до задніх номерів. Отелі
Холодні. Це слова? Не треба слів. Уже така солодка ця країна,
Зачитана, залатана до дір.
Уже тепер майданить бедуїна.
Салям алейкум, друже, у Каїр!
А ми чого такі вже безсловесні,
Попід шатром розгойданих небес?
І тільки тіні, тіні безшелесні,
А де шукати нам нових словес? Як Аполлон, що грає на сопілці,
Поет уже не буде — в тім і суть.
А ще його не ждуть у творчій спілці -
Її СП чи серпентарій звуть.
На ясну зірку та на чисту воду
Поет летів усі гіркі літа.
А справді, скільки там того народу,
Який по-українському чита?
Он трембітає й дримбає месія,
В Безрадичах до чарки — огірок...
А як там Україна та Росія -
Життя само нам проведе урок.
А що ж у нас — жерців п'ятьох імперій?
Хто йшов на форум — кворум? Той герой?
А вітер свище з казанківських прерій,
А дехто повертає в мезозой.
А ті, що на єгипетській дорозі?
А ті, що повернули на Туніс,
У Карфаген? У віршах та у прозі
Шумить ліричний молоденький ліс.
Усе, усе — від Пушкіна й Дантеса,
І від Тараса од царя й псаря
Вже перебрала ветха поетеса,
І та, з косою, лине за моря.
А де мужі? Не Ольга, та феміна!
І що там Київ? Карфагенський мур?
Ви запитали: Юля або Ліна?
Князь Ігор мчить у половецький тур... СОБОР У КАТАЛОНIЇ
Тетяні Мец
із Миколаєва, еспанці
Білі, та зелені, та червонії
Айстри, та гледичії й півонії,
Запах чорнобривців і троянд... Українську церкву в Каталонії
Вже давно відкрив еспанський гранд.
Там заробітчанки, як грандеси,
Добре те, що в них не постоли.
Але їх священик із Одеси
Катехізис вивчить ще коли...
Українська центрифуга — благо,
Як і вдома, ти — за ворітьми.
Ріо-де-Жанейро і Чикаго -
Протилежний берег Колими.
І летить під цвинтарним плюмажем
Козака Мамая мертвий кінь.
А не вмрем, співали. Не поляжем.
І вождів поза нудистським пляжем
Однайшли і молимось. Амінь. АРХАНГЕЛЬСЬКА ТРУБА
В ДЖАЗ-БЕНДI
Віталію Коротичу
Здійму циліндр, відкину — вглиб джаз-бенду
Полине голос мідної труби,
Почую плач тополі і верби,
Озветься голос мідної жалоби,
А золотом уже ж такої проби
Засяє зал, закреше дзвін гульби.
Архангели Гавриле й Михаїле,
Летить жалоба понад поле біле,
Та є ще у джаз-бенді музикант:
У нього інструмент не для пилатів,
А він гудак із дальніх резерватів,
У нього скрипка предківська й дишкант.
А ви, маестро?
Ви на чому граєте?
Ікру червону до окрайця маєте,
Пісний він, кендеричаний, ви знаєте,
Це значить — кукурудзяний. Брови
Мефістівський загин. І вже налито
По вінця чару. Я б не жив це літо,
Якби не ви, маестро мій, не ви... Якби не ви, мій дорогий маестро,
То як у смерті миті не лови,
Мені б не жити — над усі протести,
А також ріжні тексти й палімпсести,
Мені б і не зносити голови.
Мруть берліози навіть під трамваями,
А ми в операційних помираємо,
Але з'явивсь архангел — і сурмить.
Архангелу, а чи архистратигу
Я піднесу свою останню книгу,
А книга книг і так мені болить.
Який мій час — такі мої прогнози:
І на пюпітрі злотом сяють сльози,
Життя і смерть — одвічні терези.
Простіть мені ріки сріблясту ленту,
І стрічку річки — дайте диригенту,
Ще й жезлик виноградної лози! Якби не ви, іменник на маестро,
Якби не ця мелодія, мені
Судилося б судитися з оркестром
Уже на тій, далекій стороні.
І я, куди не йду, куди не їду,
Живу собі з мелодії Аїду,
І на ріку Харона шлю я всіх.
Прощаю всім ольвійської оливи,
Баштанської черешні теплі впливи,
І власну смерть. І цей крізь сльози сміх.
У світу є поезія і проза,
І музика. І “віа долороза”,
Але сьогодні нам не до скорбот...
Уже сьогодні нам речуть розп'яття...
Месії несть. А є лукаві браття.
І зійдемо — на хрест, на ешафот.
...Коли заб'ють гвіздки у наші руки,
Оркестр заграє, вдарять закаблуки
І золото засяє уві млі.
Почую полонез у сновидінні,
Де нас підхоплять безшелесні тіні,
Як жаль — спізнився Сальватор Далі! ***
Тільки ти...
Тобі кують зозулі
На тополі й вишні. На вербі. Тільки ти...
Поглянь у дні минулі,
Не схились вербою у журбі.
Тільки ти...
А вдвох ми — це родина.
Все тобі, що нам дарує Бог.
А впаде сльоза, бодай єдина,
Ми сльозу поділимо на двох. ***
У лугах під снігом — чорні трави.
І льоди на річці — ніби скло.
Пропливли колись тут пароплави:
У якім столітті це було?
З берега кричали капітану
Юрби ярмаркових молодиць... Нині видко з сивого туману
Корабельні сосни й блиск зірниць.
І мені ви спогад цей побачте:
Час такий — і п'ю гірке вино... А з туману сосни, ніби мачти,
Мов ескадра, що пішла на дно.
Та побачу, ніби у стоп-кадрі:
Нас не скоро снігом занесе.
Молодість прибуде на ескадрі,
І любов повернеться, і все... ОСТАННЯ ГАВАНЬ
Андрієві Антонюку
Ціла флотилія човнів пливе у ніч
із наших днів.
І там, у кожному човні, про щось говориш
ти мені.
Проте Оленка вже пливе, де гавані
прощальна арка.
Наc не зіб'є дев'ятий вал: у тебе пензель —
мов штурвал.
І все життя, де вітер стиг — во ім'я грішних
і святих
Андрія, Даниїла, Марка... ТЕАТРАЛЬНИЙ РОЗ'ЇЗД
У МИКОЛАЄВI
От і все. Ні Дункана, ні Макбета теж.
А життя це, кохана, з театральних одеж.
У шляхетної Катрі
Щастя в зорі — до звізд...
Але все ж у театрі
Театральний роз'їзд.
Сигарети — софіти...
Що ж ми палимо всі?
Вже примчало з орбіти,
Золотого світу таксі.
Відьма Піквікська — в дамки
Вийшла в грі молодій.
І припав до програмки
Театрал, наш водій.
Коньяку вам чи кави?
Все царі, королі...
Як там нині, цікаво,
Наші друзі в землі?
А були королями,
І богами були.
Лиш хрещатими гляне
Рута-м'ята з імли.
Театральними снами
Оповий обеліск.
Небо котить за нами
Срібний місяця диск.
І мчимо по орбіті
На спасеннім таксі.
Нам ще жити й любити.
Слава богу. Мерсі.

Источник: Вечерний Николаев | Прочитать на источнике