Голодомор 1932-1933 рр. на МиколаЇвщинI

Голодомор 1932-1933 рр. є однією з найбільш трагічних сторінок в історії українського народу.
Цей найстрашніший голод мав штучний характер і забрав життя від 7 до 10 мільйонів українців. І хоча про нього не дозволялося відкрито говорити і навіть згадувати в офіційних документах, проте крім спогадів очевидців залишились і документальні свідчення трагедії. Посухи у 1932 р. не було, Україна отримала доволі гарний врожай, і причинами голодомору стали: прорахунки економічної політики, що призвели до дезорганізації сільськогосподарського виробництва та непосильної для селян хлібозаготівлі; надмірний хлібний експорт; небажання колгоспників працювати у громадському господарстві; конфіскація владою продовольства у відповідь на цей саботаж. Безпосередніми причинами голоду стала примусова колективізація із застосуванням репресій, проведення хлібозаготівельної кампанії, грубі адміністративні методи керівництва колгоспами. За допомогою репресивних заходів щодо заможних селян з метою якомога більшого вилучення в них хліба та інших продуктів Й.Сталін розраховував забезпечити „стрибок” в індустріалізацію. Однак, незважаючи на репресивні заходи, запроваджена у 1928 р. продрозкладка пробуксовувала. В цьому звинувачували куркулів, які нібито навмисно зривали плани по хлібозаготівлі. Наприкінці 1929 р., після листопадового пленуму ЦК ВКП(б), в країні почалася суцільна колективізація. Селян почали заганяти до колгоспів: якщо у квітні 1929 р. у Миколаївській окрузі було колективізовано лише 21% усіх господарств, то у травні наступного року – вже 83%. Почалась „ліквідація куркульства як класу”, що на практиці означало знищення заможних селян, яких, до речі, заборонили приймати до колгоспів. У позасудовому порядку куркулі підлягали примусовому виселенню у віддалені райони країни, їх майно конфісковували. Усуспільнення селянських господарств супроводжувалась беззаконням і свавіллям, за відсутності запланованої кількості куркулів їх роль виконували середняки, а подекуди й бідняки. Нині до держархіву надходять запити з Півночі Росії від нащадків колишніх куркулів, виселених на початку 1930-х років до Сибіру. За неповними даними, на території нинішньої Миколаївської області було розкуркулено близько 12 тисяч господарств, а на Україні – понад 200 тисяч.
Вже взимку 1931-1932 рр. у селах склалося скрутне становище з продовольством, адже під час хлібозаготівель з багатьох колгоспів викачали навіть насіннєве зерно. Тому навесні 1932 р. у багатьох районах України спалахнув страшний голод з численними випадками людоїдства. Опухлі від голоду люди їли собак, котів, слимаків, ховрахів, кору дерев, мололи кістки на борошно. Кожного дня померлих ховали у братерських могилах. Вмирали родинами, цілі села були спустошені.
З місць до органів влади надходили тривожні запити, листи-благання про допомогу. Один із них надійшов до редакції газети «Шлях індустріалізації» і був такого змісту: «Голодуємо! Повідомляю всі миколаївські організації, що члени комуни ім. Леніна Тернівської сільради дуже голодують, вже чотири дні не бачать навіть крихти хліба. Просимо миколаївські організації звернути на це увагу та дати негайно допомогу. 7.3.33 р. Писав (член комуни)». Зрозуміло, що цей лист не було опубліковано в газеті.
В багатьох колгоспах Миколаївщини склалось дуже тяжке становище. Так, наприклад, члени правління одного із колгоспів Новобузького району писали до райвиконкому: „Засобів для життя ніяких не маємо, живемо виключно тим, що одержуємо з елеватора у вигляді харчової допомоги, в останні дні ми нічого не одержуємо... Роботи стоять нерухомо, люди зовсім ослабли і є масове опухання, що через декілька днів несе смертні наслідки...”.
6 грудня 1932 р. за підписами В. Чубаря і С. Косіора була прийнята постанова Раднаркому УРСР і ЦК КП(б)У „Про занесення на „Чорну дошку” сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі”. Щодо цих сіл було вирішено вжити такі заходи:
1.Негайно припинити довіз товарів, цілком припинити кооперативну і державну торгівлю на місці і вивезти з відповідних кооперативних і державних крамниць всі наявні товари.
2.Цілком заборонити колгоспну торгівлю як для колгоспників, так і для одноосібників.
3.Припинити всіляке кредитування, провести дотермінове стягнення кредитів і інших фінансових зобов’язань.
4.Перевірити і очистити органами РСІ кооперативні і державні апарати від всіляких чужих і ворожих елементів.
5.Перевірити і очистити колгоспи цих сіл, вилучивши контрреволюційні елементи, організаторів зриву хлібозаготівель.
За цією постановою поряд з іншими селами на „чорну дошку” занесли і с. Піски Баштанського району.
Наприкінці грудня 1932 р. репресивні заходи набули значного поширення. Своїми рішеннями право занесення сіл та колгоспів на „чорну дошку” почали здійснювати райвиконкоми. Так, станом на 25 січня 1933 р., тільки у Новобузькому районі було 6 колгоспів, які зазнали репресій за невиконання плану по хлібозаготівлі. Крім того, по цьому ж району було ще 10 колгоспів, які хоч не були занесені на „чорну дошку”, але до них також були застосовані репресії.
В одному з протоколів засідання бюро партосередку при колгоспі ім. Сталіна Пересадівської сільради зазначалось, що станом на 18 квітня 1933 року, в колгоспі перебувало на громадському харчуванні 1845 осіб, однак продовольчих ресурсів було тільки на два дні; хворих від недоїдання – 390 колгоспників, тільки у березні-квітні сталось понад 100 смертних випадків.
Та виконання планів хлібозаготівель продовжувалось. Крім органів ДПУ та міліції, до „викачування зерна” приєднались бригади з місцевих активістів, які обходили кожну хату у пошуках зерна. За переховування зерна або хліба карали розстрілом з конфіскацією майна, а за наявності пом’якшуючих обставин – позбавленням волі не менше як на 10 років з конфіскацією майна (сумнозвісний „закон про п’ять колосків”). Керівники колгоспу „Жовтнева революція” Костянтинівської сільради Арбузинського району за те, що розпорядились скосити 0,45 гектара посіву жита, обмолотити його без відома МТС і без обліку та роздати хліб на труднощі, постановою районного партійного комітету від 17 липня 1933 року були виключені із партії і віддані до суду. Незацікавленість колгоспників у результатах своєї праці („Хай гине, все одно заберуть”) призвела до зниження трудової дисципліни і байдужості до всього, що перебувало за межами власного господарства. Адже хліб у країні був: в селах, охоплених голодом, на залізничних станціях, в елеваторах під охороною міліції зберігалися тисячі пудів хліба, від причалів Миколаївського торгівельного порту відходили до інших країн пароплави з зерном. Але тоталітарна система, безжалісно пограбувавши селян під час хлібозаготівельної кампанії 1932-1933 рр., прирекла селян на вимирання. За приблизними даними, у населених пунктах сучасної Миколаївської області загинули від голодної смерті близько 500 000 осіб.
М.Мельник,
начальник відділу інформації
та використання
документів Держархіву
Миколаївської області.

Источник: Вечерний Николаев | Прочитать на источнике