На ВАТ «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» вшанували ветеранів війни

Актив ВАТ «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» на чолі з головою профкому Богданом Чупаком завітав у ці дні до кожного ветерана війни, колишнього працівника заводу, із подяками та квітами.

А 6 травня на підприємства провели ряд заходів з відзначення 65 річниці Великої Перемоги, які розпочалися із покладання квітів до Меморіалу Пам’яті солдатам, які загинули тут, на території заводу, 27 липня 1944 року, відвойовуючи у німецької армії Станіславів (тепер – Івано-Франківськ).

На урочистостях була присутня ветеран війни, учасник бойових дій, Тамара Попова – єдина з дев’яти ветеранів війни, колишніх працівників ІФ ЛРЗ, - жінка і єдина змогла приїхати на завод, здоров’я інших не дало їм змоги бути присутніми у цей святковий день у своєму колишньому колективі.

У цей же день Тамара Пилипівна провела зустріч із молоддю ВАТ «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод», на якій згадала своє минуле, розповіла про свою сім’ю (батько був керівником партизанського загону, загинув у нерівному бою із німецькими фашистами; одна із сестер – потрапила в Освенцім), про свій фронтовий шлях, який розпочався для неї у Волокаламську (під Москвою).

Довідково:

Під час другої світової війни в Івано-Франківській області загинуло понад 232 тисячі осіб, 68 тисяч було вивезено на каторгу до Німеччини, зруйновано промислові підприємства та чверть міського житлового фонду. А в кровопролитних боях за визволення краю полягли майже 15 тисяч солдатів 31 національності. Понад 100 тисяч прикарпатців воювали у складі Червоної армії, і кожний третій впав в бою. Трагічною і героїчною сторінкою нашої історії стала й доля вояків УПА, могилами яких усіяна прикарпатська земля… Пам’ятники полеглих є практично в кожному населеному пункті нашого краю.

На нашому заводі (тоді він називався «Станіславський паровозоремонтний завод») фашисти побудували кілька вогневих точок, які стали об’єктами посиленого бомбування радянської артилерії.

Першими на територію заводу 27 липня 1944 року увірвалися воїни 687-го стрілецького полку 141-ї стрілецької дивізії. На їхньому шляху постала вогнева точка. Два воїни з розвідувального підрозділу підібрали до неї близько і закидали гранатами… Та їм не судилось врятуватися…

Наступного дня, 28 липня 1944 р., тодішній директор заводу А.Ткаченко і робітник П.Присажнюк знайшли серед руїн цехів тіла цих загиблих воїнів – без документів, так їх і поховали тут, на території заводу як безіменних солдат.

Тільки двадцять років по тому, в середині 60-х років, молоді локомотиворемонтники з ініціативи ветерана війни токаря В.Кононихіна створили заводський осередок товариства охорони пам’яток історії і культури. Активісти цього осередку досить швидко встановили прізвище одного із похованих – Корнацький Петро Іванович (уродженець Хмельницької області), - але іншого невідомого довший час не могли встановити, тільки через декілька років було встановлено його особу – Степаненко Степан Мойсейович (уродженець Київської області).

На їх могилі згодом встановлено меморіальний комплекс Пам’яті, урочисте відкриття якого відбулось 27 липня 1979 року. На святі були присутні родичі воїнів, однополчани, військовики.

З тих пір на заводі традиційно 23 лютого, 9 травня, 27 липня і 7 листопада покладають квіти. Тут же під час урочистостей в липні 1984 року було написано листа прийдешнім поколінням і закладено капсулу з цим листом із датою його відкриття – 27 липня 2044 рік. 7 вересня 2006 року на території Меморіалу Пам’яті було збудовано капличку.

Источник: Прес-служба ІФ ЛРЗ | Прочитать на источнике