Їх боротьба — то фундамент, який міцно тримає нашу державу і не дасть їй загубитися серед решти світу

Один із феноменів національно-визвольної боротьби середини минулого століття в Західній Україні — масова участь у русі опору жiнок-українок, в основному молодих. 14 жовтня, у день відзначення 67-ої річниці створення Української Повстанської Армії в приміщенні обласної філармонії проведено вечір пошанування жінок - учасниць визвольних змагань. У ньому взяли участь 25 жінок, мешканок області, які були учасниками або пам’ятають ті героїчні дні.
Жінкам, які були присутні на вечорі-пошануванні, вручено квіти, організовано концертну програму, по закінченні якої відбувся «круглий стіл», де обговорено основні напрямки національно-патріотичного виховання молодого покоління на прикладах героїчних подвигів українських повстанців.
Коцертна програма заходу включала інструментальні композиції струнного ансамблю обласної філармонії «CvadroCorde» та народні пісні у виконанні солістки обласної філармонії Ірини Варварик. Також гості вечора мали можливість поспілкуватися, поділитися спогадами про героїчне минуле краю та думками про його сьогодення.
Вечір –пошанування жінок – учасниць визвольних змагань провело управління у справах сім'ї та молоді облдержадміністрації
Довідка
В історії інших народів теж не бракувало відважних воїнів у спідницях, починаючи від легендарних амазонок та Жанни д'Арк. Проте юні українки, котрі виконували завдання ОУН-УПА, на п'єдесталі світового воєнізованого жіноцтва посідають особливе місце. Більшість із них, на противагу тупому фанатизму та безшабашній сміливості, були добрими, ніжними, щирими мрійницями. І водночас непохитними в усьому, що стосувалося державницької ідеї і національної гідності, пам'ятаючи про це і в безвиході оточеної енкаведистами криївки, і в безкінечності сталінських таборів. За спогадами провідниці жiнок-повстанцiв Станіславщини, тоді 20-річної Марії Скрентович-Лаврів (псевдо Звенислава), через рік перебування засуджених українок у заполярному воркутинському таборі його начальник, якого каторжанки прозвали «Чорним ужасом», привселюдно заявив, що бандерівки — найчесніші і найпорядніші з-поміж усіх бранок. «На це, — пригадує пані Марія, — звертали увагу і численні комісії, які проводили перевірки у бараках. Ми відзначалися чистотою, акуратністю, дружністю і моральністю поведінки». Серед учасниць національно-визвольної боротьби на теренах сучасної Івано-Франківщини було чимало жінок-лідерів, яскравих особистостей, про яких уже розповідалося у вітчизняних ЗМІ (зокрема, «Україна молода» публікувала матеріали про Оксану Попович, сестер Ліду, Зоню і Марійку Німих). Проте ідею незалежної України в ті роки відстоювали тисячі скромних і самовідданих галичанок, котрі не претендували і не претендують на окремий рядок в історії, але без яких ОУН-УПА ніяк би не змогла упродовж десятиліття протистояти найбільшій армії світу.
"Чоловіків, котрі воювали зі зброєю в руках, звісно, полягло дуже багато. Жінки рідше перебували під кулями, однак вони несли не менший тягар. І невідомо, хто більше ризикував: той, хто стояв проти ворога віч-на-віч, чи той, хто збирав по селах продовольство та одяг, медикаменти, готував їжу і носив у ліс, наражаючи на небезпеку свою сім'ю. Мені здається, що ці жінки — чистіші душами, їм майже не відоме почуття меркантилізму. Зате за силою духу вони нічим не поступалися чоловікам. Розалія Шевчук, дуже красива жінка, розповіла мені про такий характерний епізод. Коли її з іншими засудженими галичанками завантажили в потяг, то старенька мати принесла доньці в далеку і небезпечну дорогу торбинку з їжею. Аби передати гостинець у вагон, мама кланялася конвоїрові і намагалася поцілувати чужинцеві руку. Побачивши цю картину, Розалія закричала із загратованого товарняка: «Мамо, не смій кланятися і принижуватися перед ним». Дівчині тоді було лише 18 років", - з розповіді старшого наукового співробітника Музею визвольних змагань Прикарпатського краю Оксани Романів.

Источник: Івано-Франківська обласна державна адміністрація | Прочитать на источнике