Чиновників нагороджують як «героїв», а галичани самі вирішують свої проблеми. Огляд преси

Одним із питань сесії Львівської
облради, яка відбулася 22 вересня,
стало обговорення доцільності
перепоховання праху Степана Бандери
на батьківщині, - пише Львівська
газета. - Після тривалих дискусій
Львівська облрада визнала на сьогодні
недоцільною ідею перепоховання
останків провідника ОУН у Львові та не
підтримала відповідного звернення до
керівників Української Держави. Як
завжди, думки депутатів розділилися.
Як зазначив голова Львівської облради
Мирослав Сеник, є різні позиції щодо
перепоховання праху Степана Бандери
на батьківщині: одні кажуть, що треба
перепоховати у Львові; інші вважають -
у столиці України, коли там створять
національний Пантеон героїв України;
ще інші переконані, що робити цього не
варто, оскільки місця поховання
видатних українців за кордоном
говорять світу про злочини
комуністичного режиму. Відтак, за
словами пана Сеника, нині це питання
розглядати не варто. Депутат від БЮТ
Ростислав Новоженець також наголосив
на тому, що С. Бандеру необхідно
перепоховати в Києві на державному
рівні, й аж ніяк не у Львові. Пан
Новоженець аргументував, що на
сьогодні "ми ще не вміємо належно
вшановувати героїв". Тим часом
депутати Івано-Франківської обласної
ради спробували доказати, що саме вони
уміють таки вшановувати героїв. Як
потім виявилося - самі себе. Минулої
п'ятниці відбулася XXXII сесія облради
спробували розприділити нагороди
почесної відзнаки "100-річяя від дня
народження Провідника ОУН Степана
бандери, - пише газета Репортер. -
Депутат Зіновій Бойчук звернув увагу
на те, що у списку забагато чиновників
та депутатів -- 70-80%. Відтак лунали
пропозиції: діючих депутатів та
міського голову Івано-Франківська
вивести зі списку Депутат Олександр
Сич процитував рядки
антиукраїнського змісту з вірша
Дмитра Павличка, який опинився у
списку претендентів на нагородження
за поданням облради та ОДА. Я вважаю,
що такі люди є духовними батьками
сьогоднішньої національної
безхребетності, -- зазначив
депутатДавати йому відзнаку ОУН --
цинічно, -- підсумував Сич. Голова
фракцію БЮТ Юрій Романюк двічі
наполягав внести у список Степана
Бандеру, Євгена Коновальця та Славу
Стецько. Маймо якусь моральну
мужність дати їм відзнаку, чи ми
когось боїмося у цих стінах? --
обурювався він. Зрештою так і нікого
не нагородили. Навіть Степана Бандеру
відзнакою імені самого Степана
Бандери. Поки влада вирішує як і кого
нагороджувати, прості галицькі
громадяни як правило самостійно
вирішують свої буденні справи. На
Львівщині на одну вакансію припадає
аж сімнадцять безробітних, - пише
львівська газета Високий замок. -
Семеро чоловік на місце тут
претендувало у вересні минулого року,
коли хвиля економічної кризи ще не
встигла позбавити роботи сотень
людей. Не краща ситуація й у сусідніх
областях У Львівському обласному
центрі зайнятості повідомили, що на 23
вересня у них на обліку стояли 32,3
тисячі безробітних, і було лише 1892
вакансіїЧи не найбільше зараз бракує
вчителів середніх шкіл - є аж 114
вакансій. Але, очевидно, школи
пропонують неповні ставки (отже,
невелику зарплату), тому
влаштовуватись педагогами безробітні
навіть із відповідною освітою не
поспішають. Потребують тут і 71
військовослужбовця-контрактника. Але,
як висловилась працівниця центру
зайнятості, ці вакансії у них "висять
давним-давно". Військові частини
потребують людей, які мають
спеціальності муляра, штукатура,
плиточника. А муляри та плиточники, в
яких руки ростуть звідки треба, не
підуть на тисячу гривень зарплати.
Виконуючи приватні замовлення, вони
можуть заробити у кілька разів
більше.Краще вже картоплю копати...
Сільським жителям знайти офіційну
роботу вкрай важко. Та вони й не
реєструються у центрах зайнятості -
часом через те, що не вистачає грошей
на дорогу до"біржі". Щоб отримувати
матеріальну допомогу, у Центрі
зайнятості треба з'являтися мало не
щотижня. "Я працювала мерчендайзером в
Івано-Франківську. Отримувала 1600
гривень на місяць. У січні мене
звільнили- каже Антоніна Павловська. -
Знайшла роботу у Медакадемії -
оператором комп'ютерного набору.
Зарплата мінімальна можуть дати
тільки півставки - а це 300 гривень.
Повернулася додому, бо за квартиру не
було чим платити. Наше село належить
Тернопільській області, хоча недалеко
від Франківська. Але треба було
звертатися у Тернопільський центр
зайнятості. Оскільки за мною
числяться кілька арів землі, то на
матеріальну допомогу претендувати не
могла. Тож вирішила, що краще
допомагатиму батькам по господарству
- більше користі". Подібна ситуація і у
багатьох галицьких селян. Тому багато
з них традиційно вирішують свої
трудові питання за кордоном. Але й це
кожного разу стає все важче і важче.
Зрештою, виникають часом дуже складні
ситуації. Нова Тернопільська газета
розповідає трагічну історії сім'ї
Івана Хемія з села Осівці Бучацького
району. Працюючи на будівництві три
роки в США, Іван трагічно загинув і ось
його сім'я дружина та мати звернулися
у Київ у посольство США з проханням
відкрити візу. Там не зрозуміли, чому
раптом цим двом українським жінкам
терміново знадобилося до їхньої
країни. Поліція Філадельфії
повідомляла посольство про загибель
громадянина України Івана Хемія, а
також детальний опис про те, де були
знайдені його речі, автомобіль та
посвідчення водія. Повідомлялося
також, що для впізнання особи
загиблого був викликаний фотограф,
який знимкував Івана Хемія на
посвідчення водія. Двома реченнями
було написано про те, що поліція, зі
слів сусідки по квартирі, має точну
адресу рідних загиблого. Знаючі люди
порадили Марії Хемій (дружині
загиблого) та Івановій матері
звернутися до народних депутатів
України, щоб подати клопотання про
відкриття візи. Завдяки такому
клопотанню жінок записали на
співбесіду в Посольстві США. Однак
двічі дали відмову. Відповідь
американців була короткою: за
американськими законами, ми не можемо
відкрити вам візу. Між тим, візит до
посольства згорьованій сім'ї
обійшовся в кругленьку суму: за
послуги там кожного разу треба було
заплатити по 131 долару та за
оформлення анкет - майже до тисячі
гривень. Тим часом Львівська газета
повідомляє про співробітників іншої
консульської місії - Генерального
консульства Чеської Республіки у
Львові, що опинилось в центрі гучного
скандалу. Річ у тім, що 160 громадян
України подали позов до Празького
суду на Чехію, оскільки дзвінок для
оформлення візи в цю державу їм
обійшовся у 310 чеських крон, які
надійшли на рахунок приватного
чеського агентства. За вісім місяців
роботи приватного агентства до нього
зателефонувало 30 тисяч українців, що
дозволило підприємливим чехам
збагатитися на 9 млн. крон, тобто
отримати 360 тисяч євро. Агентство
займалося системою телефонічного
замовлення віз, однак його обрали для
цієї роботи без жодного конкурсу.
Керівники агентства були особами,
наближеними до керівників і чеського
консульства у Львові, і посольства
цієї держави в Києві. Слідство, яке
провела за цим фактом Антикорупційна
поліція Чехії, особливо зацікавилося
роллю керівників обох дипломатичних
установ у запровадженні такої
системи. На переконання чеських
слідчих, тодішній генеральний консул
Чеської Республіки у Львові Ладіслав
Граділ не міг не знати про цю
незаконну схемуПісля цього
українські громадяни подали позов до
суду. Празький міський суд, що прийняв
колективну скаргу 161 українця на
Чеську Республіку, вперше, як сказала
його спікер, має справу з такою
справою. Схоже, українці потроху
звикають до вирішення своїх непростих
справ у судах. В Івано-Франківському
міському суді відбулася
прес-конференція на тему Проблеми при
розгляді справ про примусову
госпіталізацію осіб у психіатричний
стаціонар, - повідомляє газета
Галичина. - До 2000 року рішення про
примусове лікування у психіатричних
лікарнях приймав лікар. Умовно кажучи,
якщо людина становить небезпеку для
себе, для інших або ж не може
виконувати свої основні життєві
обов'язки і не вчинила злочину, лікар
вирішував це самостійно. Звичайно,
ініціатива про примусове лікування
таких людей найчастіше виходить від
родичів, хоча Закон Про психіатричну
допомогу передбачає і добровільну
згоду хворого. Із 2004 року закон
вимагає вирішувати це питання лише в
судах з участю двох народних
засідателів, прокурора, котрий у цьому
разі виконує наглядову функцію,
самого хворого та психіатра. Такі
світові стандарти. На розгляд такої
цивільної справи відведено 24 години.
Тут з'являється маса технічних,
координаційних проблем. Працівники
суду нарікають, що лікарі не приходять
на судові засідання. Народні
засідателі, котрі виконують свої
функції на громадських засадах, не
завжди можуть прибути на суд, бо
працюютьІ це лише дещиця проблем. А ще
виникає питання, як доставити до зали
суду хворого. Зрештою, в
Івано-Франківську й досі не
розбралися з тим, що робити із
психічнохворим 32-річним мешканцем
Тернопільської області, котрий у
стані загострення психічної хвороби
заподіяв смертельні ножові поранення
жінці та її 8-річній дитині, в одному із
спальних районів міста
Івано-Франківська на очах багатьох
мешканців. Наразі він перебуває на
свободі. "Це не він убив, убивала
хвороба", - так прокоментував випадок
головний лікар обласної
психіатричної лікарні №3 Мирон Мулик,
- пише газета Галицький Кореспондент. -
Цей трагічний випадок ще більше
розбурхав той підсвідомий страх, який
супроводжує ставлення суспільства до
людей із психічними розладами. "Чому
вони безборонно ходять вулицями? Псих
повинен сидіти в психушці!", - майже за
Жегловим вигукують обивателі.
Репортерові газети розповіли, що в
одному з приміських з
Івано-Франківськом сіл місцеві
мешканці тепер не дозволяють дітям та
жінкам увечері виходити з дому, якщо в
той час на вулиці стоїть ТОЙ, про якого
знають, що у нього не все гаразд з
головою... Як свідчить статистика, не
більше десяти відсотків первинних
пацієнтів звертаються до
психіатричної лікарні добровільно.
Разом з тим на Івано-Франківщині два
відсотки населення - хворі з діагнозом
шизофренія. Нерозвинуте бажання
лікуватися у шизофреніків часто
пов'язане з тим, що їм цілком комфортно
і навіть добре із хворобою Окрім того,
статус самої психіатричної служби в
Україні ще досить низький.
Психлікарню досі в народі називають
"дуркою", і потрапити сюди є
принизливим. "Нічого не зміниться,
поки суспільство не виробить до
психіатра такий самий ступінь довіри,
як і до терапевта", - вважає Мирон
Мулик. Наразі галичани участь
виробляти толерантність одне до
одного на рівні подолання
міжконфесійної ворожнечі.
Західноукраїнська газета Експрес
описує факт примирення православної і
греко-католицької громад в селищі
Отинія на Прикарпатті, зокрема в
проведенні спільної літургії. До
цього часу церкви разом з вірянами
ворогували між собою. Та на храмове
свято православні разом зі своїм
настоятелем урочистою колоною
прийшли до церкви Різдва Богородиці.
Там їх зустрічали греко-католицькі
віряни. Обмінявшись вітаннями,
настоятелі церков провели спільне
богослужіння. Таке об'єднання для
багатьох жителів селища давно
очікуване. Адже нерідко родини, що
поділилися між двома конфесіями,
ворогували і навіть не сідали до
одного святкового столу. Крім того, це
добрий приклад для всього нашого краю.
Василь Хом'як, ОстроВ

Источник: Ракурс + | Прочитать на источнике