Кожен народ має своїх геніїв і пророків. З-поміж них, аж до Небес, здіймається велична постать Тараса Григоровича Шевченка, який, за словами І. Франка, «став велетнем у царстві Духа».
Геній Великого Кобзаря - це світ усього українства і кожного із нас, сущих, на цій благословенній, богоспасенній землі Святої України-Руси, яка вічною піснею звучала від віку і до віку і звучатиме вічно. Вічним залишиться і Слово Тараса, бо воно, Слово, було на початку, а Шевченкове Слово у глибинах нашої героїчної і трагічної історії, культури, духовності, - на генному рівні кожної людської душі.
У сучасних умовах, коли Україна вступила у нову, державницьку еру свого історичного розвитку, поетичне (віще і вічне!) Слово Шевченкової думки допомагає усім нам у своїй хаті творити «і правду, і силу, і волю». Вдумливе прочитання творів Великого Кобзаря допомагає збагачувати духовний світ — Всесвіт людини, пробуджує справжні патріотичні почуття та національні ідеали. Мені, історику за фахом, поезії Т.Г. Шевченка допомагають на уроках історії України формувати у дітей національну свідомість і самосвідомість, відточувати їх історичні думки, збагачувати світ краси, етики та естетики.
Так, у поемі «Тарасова ніч» відтворені славні сторінки української козаччини. Т.Г. Шевченко звертається у власному історично-поетичному творі до сучасників, нагадуючи:
«Була колись Гетьманщина,
Та вже не вернеться.
Було колись - панували,
Та більше не будем,
Toї слави козацької
Повік не забудем!»
Трагічна сторінка славного минулого, зруйнування царськими військами Запорізької Січі у 1775 p., - знайшла своє відображення у цілому ряді творів, зокрема у поемі «Москалева криниця». Зруйнувавши Січ, царський уряд оголосив у наступному 1776 р. про формування пікінерських полків. Хто не підкорився, як відомо, був насильно відправлений до Кубані, для «приборкання» народів Кавказу.
У 1784 р. з колишніх запорозьких козаків було сформоване козацьке військо під назвою Бузьке, яке з часом прибрало нову назву -Чорноморське. Козаки-чорноморці взяли активну участь у російсько-турецькій війні 1781-1791 рр. Під проводом свого кошового отамана Антона Головатого (одесити, до речі, на його честь встановили пам'ятник) козаки оволоділи укріпленням на острові Березань. Успішний штурм Березані українськими козаками дав можливість російській армії захопити 6 грудня (День Святого Миколая) 1788 р. добре укріплену турками фортецю Ачи-Кале (Очаків). На честь цієї славної перемоги було закладено місто при злитті Інгулу і Південного Бугу - наш улюблений Миколаїв!
Т.Г.Шевченко у цьому творі згадує і наш Прибузький край як край козацької слави. Землі нинішньої Миколаївщини в часи Запорозької Січі входили до складу Буго-Гардівської паланки, з центром на острові Гардовому, на р. Південний Буг.
Про козаків, як «святих людей на святій землі», говорить:
«...Розбрелося товариство.
А що то за люде.
Були тії запорожці -
Не було й не буде
Таких людей».
Особисто я знаходжу в кожному рядочку як історизм подій (правдиве висвітлення історії), так і осмислення автором пройденого українським народом шляху. Це допомагає усім нам, на будь-яких звивистих дорогах життя, не зійти з правильного напрямку, відчувати життєву певність, бачити перспективу в майбутнє.
Врешті-решт, це і є Хресна дорога нашого Національного Відродження, як втілення Шевченкового Заповіту: «Борітеся - поборете!».
Леонід Ржепецький,
завкафедрою національного виховання муніципального колегіуму.
Источник: Вечерний Николаев | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "Шевченкове слово"