Із записок провінційного читача: Терезія

Чесно кажучи, читати романи про війну не хочеться, бо вона ось недавно відійшла від власного порогу, але продовжує кривавицею знищувати нашу Україну. Болить. А роз'ятрювати біль кому охота? Проте роман Леоніда Ісаченка «Гонитва на виживання», хоча й вийшов у воєнній серії видавництва «Апріорі», не про війну. Він про вічну тему\проблему стосунків чоловіка і жінки.

Ця тема настільки стара, що ще античні автори називали її в числі основних. І, звісно, обписали її всі видатні і не дуже автори з усіх сторін. Що б, здавалося, можна сказати нового? Проте Леонід Ісаченко, можливо, у підсвідомості вихованця радянської школи (це нейтральне визначення, бо ж і я з тієї школи вийшов, та й усі, хто знає на власній шкурі слова «ранець», «політінформація» тощо) тримаючи вислів не нашого класика про те, що всі щасливі сім’ї однакові, а нещасливі – по-різному, виповів свою романну історію. Вона заграла новими фрашками (одне з улюблених буковинських слів автора книги) все ж таки з огляду на війну.

Бо якби не війна, то шість щасливих років співжиття головного героя Антона із Терезією тривали б і, власне, розповідати, можливо, не було б про що з огляду на той класичний вислів, що вище. Війна не тільки привідкрила таємниці Терезії, але й кинула героїв у втечу з розбомбленого Ірпеня після полювання на них кадировців – окупантів. Антон доволі несподівано для Терезії повівся як самостійний чоловік, як мужчина, який приймає різкі рішення на ходу, зразу, без прислуховуванн...

Источник: Всеукраїнська тижнева газета "Сіверщина" | Прочитать на источнике