Про знаки і символи

Ми живемо в середовищі символів, до якого потрапляємо з дитинства - назви міст і сіл, рідна вулиця, школа, памʼятники і памʼятні дошки, свята… Все це вкорінюється в свідомості, створює уявлення минулого і нашу причетність до родини, нації, держави. Саме спільна історична памʼять формує національну ідентичність.

Українці занадто толерантні в ставленні до памʼятників і символів. Варто згадати, як складно і непросто просувалася декомунізація у містах і селах через стільки років незалежності України. Хоча давно було зрозуміло - навіщо нам вулиці і села, наприклад, на честь Кірова, який і в Україні не був, і його вбивство чоловіком коханки стало одним із приводів для розкручування маховика політичних репресій; німецьких діячів Карла Лібкнехта і Рози Люксембург? Навіщо тисячі памʼятників Леніна?

Імперія діє інакше, більш агресивна і нетерпима в навʼязуванні своєї ідентичності. Окупувавши Донбас, російці, як мені розповідали, одразу з шкіл прибрали всі українські національні символи. І навіть у класах позривали зображення соняшників. Ймовірно, це сталося з вербою та калиною. А зараз скільки інформації про шкільні підручники з їхнім трактуванням минулого і подій сьогоднішніх. Книги надрукували настільки оперативно, бо це впливає на свідомість й оцінки людей.

До цих роздумів спонукала історія з імперським дипломатом Григорієм Щербиною - уродженцем Чернігова, який загинув на Балканах, але похований на батьківщині - в каплиці на території Троїцьког...

Источник: Всеукраїнська тижнева газета "Сіверщина" | Прочитать на источнике