Міф про Жадана скоро лусне

Читаю про Жадана як рушія повернення Шевельова до Харкова. Люди обурюються -- приписує собі чужі заслуги.

Вибачте, але Жадан нині вважається голосом покоління 1990-х. І люди, які знають українську культуру, цілком серйозно поділяють цю думку. Варто уточнити -- літературного покоління. Хай літератори мають такий голос.

Думаю, що решта наших людей навряд чи захочуть ототожнюватися з лузерами, аутсайдерами, безбатченками, вічними підлітками, що живуть на якійсь дивній, кримінальній і безнадійній території, з якою й ідентифікується Україна в Жадана і з якої найкраще злиняти. І цих дезорієнтованих особистостей, яких в часи занепаду СССР називали манкуртами, Жадан поетизує, а критики наділяють якоюсь містичною транзитною ідентичністю. Бути відповідальним громадянином своєї країни -- це обов'язок, якщо вже ти тут живеш. І війна цьому доказ. Не буде вже у світі після нинішньої війни ніякого подвійного громадянства.

Жадан взагалі дезорієнтована особистість, єдина риса, що пов'язує його з українською реальністю -- українська мова. Рафєєнко хай і російською у романі "Довгі часи" набагато адекватніше написав про Донбас і про його роль у трагічній історії України, котру ми переживаємо. Спершу Жадан оспівував Донбас, маніпулював і провокував "лівою" ідеологією, анархізмом, а після 2014 р. став ледь не крайнім "правим".

Народ пише про біблійні ремінісценції у Жадана, а дехто помічає, що в його віршах взагалі проростає Христос. Жадан як нос...

Источник: Всеукраїнська тижнева газета "Сіверщина" | Прочитать на источнике