"Острів Крим" і приречена Європа

Я таки повернусь до теми російської літератури, і ще раз порекомендую звернути увагу на аксьонівське оповідання «Остров Крим», забуте і незрозуміле нами в 80-ті. Я вчора перечитав його на тлі дискусії про расчєловєчіваніє – і був уражений рівнем авторського передбачення. Цю пророчу фабулу не відчули навіть критики: вони сходяться на думці, що перед ними або «альтернативна історія», або «сатира». Очевидно, критики 90-х не уявляли еволюції тої ж Америки в ХХІ столітті і такого поняття як «вокізм». А нині уже просто про «Острів Крим» забули. Хоча це дуже страшний твір насправді.

По факту ж там змальовується, як модерне, багате та технологічне суспільство без бою капітулює перед архаїчним варварським СССР, виходячи з самих лише понять толерантності, емпатії та рівності. Де найбільші акули капіталізму так захоплюються ідеями любові до СССР, що навіть вважають якоюсь помилкою, коли радянські окупанти тягнуть їх до цюпи. Де все місцеве ФБР очолюється тайною змовою марксистів, а єдиний хто хоче зупинити маразм і бачить явно, чим все скінчиться – це шпигун із СРСР, у якого раптом прокинулися дисидентські настрої. Інші мешканці Острова Криму по-перше ненавидять свою батьківщину за буржуазність,по-друге жорстко канселять людей, які пробують зупинити все це безумство. Попри те, що в оповіданні є багато аналогій із нещавньою всесвітньою боротьбою з «антиваксами», сама опозиція виглядає дуже маргінально: це якісь одночасно ультраправі та ультраліві хіпуючі молоді люди, що не ц...

Источник: Всеукраїнська тижнева газета "Сіверщина" | Прочитать на источнике