З Явдохами і весною!

Моє ім'я завжди було, м'яко кажучи, непопулярним. У нових календарях його нерідко пропускають, залишивши, втім, Прісю, Параску, Ликерію, Мотрону і навіть Єфросинію з Єпистимією. Чим Євдокія (переклад з давньогрецької:"має добру славу"), гірше - не розумію))). Напевне, не всі сприймають скорочений варіант. Коли на роботі телефонувала комусь знайомому і віталася неформально: "Привіт, це Дуся", молодші колеги відверто хіхікали. Нуууу, не звучить і що тут вдієш. Хоча, як на мене, Дуся все ж на слух гарніше ніж Мотя, Фрося чи Пистя

В дитинстві взагалі не було жодних проблем - за ім'я ніколи не дражнили. Далі Дульсінеї у школі не пішло. Допекла тільки вчителька української мови, Марія Кирилівна, яка на підписаних зошитах виправляла червоним чорнилом "Євдокія" на "Явдокія". Наче це її справа була - перейменовувати дітей на власний смак. Зрештою я її перевіслючила, вперто пишучи себе так, як назвали батьки. А може їй прилетіло від завучки під час перевірки зошитів і моє ім'я лишили у спокої.

В університеті теж спочатку Дусю не сприйняли. Називали хто як придумає - то Даша, то Женя, то Єва. Але з часом "чужі" імена самі собою відпали, а своє лишилося. Свекруха покійна, хай царствує, теж іноді називала оригінально, на поліський манер, - Ївдоха. Але жартома, бо ми з нею добре ладили і жили мирно.

Хоча, завдяки журналістським відрядженням, пересікалася з великою кількістю людей, тезки траплялися рідко. І то переважно бабусі.

А ще трапл...

Источник: Всеукраїнська тижнева газета "Сіверщина" | Прочитать на источнике