Блаженність української Лаври

Три ночі місячний, космічно-святий німб над Лаврою… Мороз мінус 11 вранці… Тисячі вірян не лише з Київа, а з інших украінських міст, електронні рамки на вході, перевірка паспортів, речей, заборона пронести навіть пляшку води, поліція з автоматами, телеекран на площі, прямі трансляції на всіх каналах… Фантастична краса Успенського Собору вкупі з тривогою, що він вже був підірваний енкаведистами напередодні Другоі світовоі, ганебна позавчорашня спроба колишніх «хазяїв» вкрасти іконостас, ніби це мікроволновка в Бучі, намагання ними ж спровокувати конфлікт інсинуаціями про захоплення, тривожність у кожному погляді охоронців…

І раптом урочисті малинові дзвони Лаври линуть над Різдв’яною столицею, заглушаючи страх і тривоги, зневіру і сумніви, дзвони, які лікують тіло і душу… Дзвони, які сповіщають про те, що вперше за майже 400 літ тут сьогодні звучатиме українська молитва… Купка священників у білому одязі, схожих на перших Апостолів Христа, мужньо починають святкову службу посередині натовпу, де важко в тисняві навіть підняти руку, аби перехреститися…

Але наскільки спокійними та щасливими були всі ті обличчя, що я зрозуміла, що означає слово — блаженність… І лише напружені погляди військових, стрімкі рухи охоронців у штатському, рації у їхніх вухах видавали, як насправді все це було небезпечно. Як на фронті. Бо є в нашому житті ще й духовний фронт, де теж треба перемагати ворога… Неймовірна акустика храму, красиві і схвильовані голоси священників, що лу...

Источник: Всеукраїнська тижнева газета "Сіверщина" | Прочитать на источнике