290-й ранок Широкої війни

Мокрим, сирим, вогким прийшов він на зранену українську землю. Як мокрими є очі матерів, дружин, подруг та сестер наших воїнів, що боронять Україну вже майже триста днів від первісної люті здичілих народців, що в гамузі своєму наразі маркуються не тільки лиховісним знаком з таблиці Мендєлєєва Z, але й загальною наличкою – «русскій народ». Хоча відомо: пошкрябай росіянина – і побачиш татарина. Чи удмурта. Чи башкира. Чи бурята. До речі, згаданий Мендєлєєв до 18 років не знав російської мови, а так нічого – став «русскім» ученим…

Найважливіша подія минулого десятидення – удари по аеродромах у глибині Росії, в місті Енгельс та біля Рязані. Здавалось би: ця подія мала би стати денною і нощною для аналізу-прогнозу-розумування ведучими провладного «Єдиного марафону». Але давно відомо: все, що єдине, монополізоване, позбавлене конкуренції – загниває… Мовчить "Єдиний марафон", лиш нагнітає тугу та зневіру...

А ці удари важливі перенесенням війни на територію, з якої вона й пішла. Концепція генералів Залужного та Забродського, викладена в одній спільній статті, - в дії. Попри побоювання америк та істерики Мадярщини. Попри недолугість нашої інформаційної політики, якою керує міністр, що вигадав брехню про убивство Порошенком свого брата. Та головне – паніка, що почалася на московсько – мокшанських болотах. Адже, якщо українці вдарили по Енгельсу (я вже писав, що історична назва – Покровська Слобода), то легко можуть ударити і по Москві. Я би навіть сказав – не...

Источник: Всеукраїнська тижнева газета "Сіверщина" | Прочитать на источнике