Захисникам Чайковського

Національна музична академія України імені П.І. Чайковського представлена вченою радою манкуртів-колаборантів, розродилася одностайною заявою, мовляв, не можна віддавати Чайковського росіянам.

Не бачу, в принципі, нічого дивного, бо ректор закладу Максим Тимошенко раніше, в березні, коли Київ слухав артилерійські дуелі, а під Києвом його братушки росіяни гвалтували й катували, примудрився зі сторінок The Independent вписатися за російську культуру. Ну, звісно, немає важливішого завдання в напів обложеному Києві з передмістям, що точиться кров'ю, як вписатися за росіян. Просто негайно треба було, поки не ексгумували нікого в Бучі – бо ж тоді виправдовувати буде складніше.

Але повернемось до Чайковського. Людина ця мала якусь долю української крові, як і шовініст Достоєвський, для прикладу, це правда. Людина ця, як загалом всі заліщани, зокрема, шовініст Пушкін, полюбляла «правінцию у моря»: херсонські кавуни, мелітопільска черешня, яйкі, млєко, курка, шнель-шнель – ну ви в курсі, всі вони Україну люблять, але, біда, люблять так, щоб без українців, або якщо з нами, то на панщині або в колгоспах. В творчості ж у Чайковського Україна хоч і трапляється, але це не Україна, це Малоросія. Для прикладу, йому належить опера Мазепа, і ні, не за Байроном, а за Пушкіним. Це зараз Мазепа для нас якщо не герой, то контраверсійна постать, а в Російській імперії «мазепинство» – це була стігма для українців. Сучасники це дуже добре розуміли, так, переклад Гребінкою По...

Источник: Всеукраїнська тижнева газета "Сіверщина" | Прочитать на источнике