Чотири роки без Драча

...Чотири останніх роки, які Іван Федорович Драч споглядав за нашим життям із небес, минули блискавично і, здається, ніхто зараз не зміг би сказати, чи стали читати/купувати поета Драча більше, аніж за життя... Не сказали би, чи хтось із молодих і талановито зухвалих приїжджав на його могилу в рідні Теліженці чи, бодай, зібрали товариство у славнозвісному спілчанському ЕНЕЇ у день народження знаменитого поета...

Мало хто би помітив, що у різних президіях не стало завжди привітного, зовні - навіть веселого і дотепного "шістдесятника" - майже класика сучасної української літератури.

Тобто: він міг би там сидіти, віджартовуючись від якихось офіціозів, або міг би грати роль суворо-недоступного посадовця, міг би щось очолювати і говорити від імені тієї самої чи іншої інституції, когось із чимось вітати і бажати, як завжди, з роси і з води...

Міг би - ЯК І ХТОСЬ ІНШИЙ, - але ЙОГО МІСЦЕ і досі ніхто не відважився зайняти... не через досить відчутний розрив поетичних поколінь, а через те, що ЦЕ МІСЦЕ було НЕ АЖ ТАКЕ ЦАРСЬКЕ і сам поет - при усій великій до нього пошані та любові читачів, - не був таким "неймовірно винятковим" у плеяді корифеїв, а просто - ЗБІСА ТАЛАНОВИТИМ ІВАНОМ ДРАЧЕМ - з усіма його поетичними збірниками, перекладами, званнями, посадами і тихими щорічними нагородами...

Комусь із тодішньої літ братії цього було би замало, а Іванові Федоровичу - відомому українському поетові, кінодраматургові та громадському діячеві...

Источник: Всеукраїнська тижнева газета "Сіверщина" | Прочитать на источнике