День 99.Акварельний.

Зранку боліла невиспана голова. Потім зникло світло - якраз коли я збиралася запікати чашки. На радість, скоро з'явилося. Запекла їх, віддала - і пішла на відкриття персональної виставки моєї подруги, художниці-акварелістки Наталки Онанко, у ПластАрт. Людей прийшло багато, навіть мать моя велосипедом приїхала, хоч і не знала взагалі, де той художній музей).

Виставка вийшла пречудова: великі яскраві картини з квітами повернули нас у весну, яку ми майже не помітили. Людей прийшло багато: всі скучили за такими заходами ще з часів ковіду, а після пережитої блокади люди тим більше тягнуться один до одного і до прекрасного. Спілкувалися, обнімалися, довго не хотіли розходитись.
Виставка висітиме ще два тижні, тож раджу відвідати.

Увечері на групі психологічної підтримки зачепили прикольну тему: багато псевдодуховних людей на росії виправдовують війну в Україні тим, що в Європі геї і дітей змалечку у своє гейство тягнуть. Я теж недавно слухала одну таку психологиню, і от наче багато розумного людина говорить, але коли виліз цей аргумент... Прифігіла. Не назву себе сильно толерантною людиною, але після обстрілів і бомбардувань стало взагалі все одно, хто, де, як і з ким кохається. Скидати на голови дітей бомби та силоміць вивозити їх на свою територію - от де справжнє збочення.

Найбільше, що зараз турбує, - невизначеність. Поспілкувалися з другом на тему - що далі буде і як? Припустимо, ми прогнали орків за кордони України. Що далі? Заспо...

Источник: Всеукраїнська тижнева газета "Сіверщина" | Прочитать на источнике