Піляокупаційний борщ

Чула, що дехто тут бурчить: Фейсбук, мовляв, як смітник, бо пишуть у ньому про борщі, пироги та квіти. Знаєте, вважати смітником місце, де мовиться про наше найрідніше, найнаціональніше - це ви погарячкували. Адже, де українці - там і борщ. І пироги, і квіти, безперечно. І це здорово що вони у нас є і не дають опуститися в глибоку депресію, для якої маємо таки чимало підстав. Тим більше не треба викидати те, що ворог з радістю підніме.

Десь з місяць тому була дуже здивована кулінарним відкриттям китайців. Вони, бачте, вважали що борщ - чисто російська страва. І раптом прозріли, виявивши що наші сусіди по-братськи пригребли собі те, що належить нам, українцям. Анексували... За звичкою. Хоча ще в дореволюційній знаменитій "Книзі про смачну і здорову їжу" борщ зветься українським, назвати його російським нікому й на гадку не спадало. До останнього часу не спадало, доки рашисти вже вкотре не загорілися ідеєю асиміляції всього українського в їхній недолугий руський мір.

Отож про борщ. Коли завило сиренами повітряної тривоги 24-те лютого і забухкало на околицях міста, ми з чоловіком переглянули стратегічні запаси: трохи картоплі і круп, якийсь дріб'язок в холодильнику. Та ще заготовлені влітку різносоли в погребі, біля полиць з якими тулилися усім сімейством у найжахливіші хвилини авіаударів. Сказати що ми голодували, так ні - не дуже воно й лізло в горло під безкінечні вибухи. Їли щоб не знесилитися. Але борщ ні з чого було варити - надто звикли покладати...

Источник: Всеукраїнська тижнева газета "Сіверщина" | Прочитать на источнике