На смерть руского корабля

Трохи почитала експертів, наших і ненаших, щоб зрозуміти, що означає знищення "ґвардєйского ракєтного крєйсєра", який "гордость русского флота" і "аналоговнєт". Пишуть, що востаннє Росія втрачала флагман флоту - 117 рр. тому, в битві при Цусімі (ноу коментс!). І що втрата "Москви" ставить під удар всю наступну, «південну» фазу путінської «спецоперації», бо там ніби мали важливу роль грати морські десанти, а тепер нема чим їх прикривати. Тобто, схоже на те, що вчора в війні таки відбувся нарешті довгожданий перелом: Росія отримала дуже важке поранення, а ми – крутезну тактичну перемогу.
Ну а про морально-символічне значення цієї «збитої скрєпи» нема що й казати: міф Росії як «великої морської держави» якщо й не цілком пішов на дно, то забулькав дуже голосно… Слава ЗСУ, спасибі Нептуну і всім морським богам, і всім героям, живим і мертвим (всі ж в курсі, що на острові Зміїному була могила Ахілла? Я сама довідалась недавно, коли Романа Грибова звільнили, - і зацінила культурологічну інтуїцію тих європейців, котрі порівнювали його відповідь «рускому кораблю» з Molon labe царя Леоніда: «наш, наш Палладіон, сюди, герої!» - як волав Агамемнон у Лесі Українки…)
І тільки один момент мені дибить шерсть на загривку – це коли західні аналітики дивуються, що от, мовляв, до чого докотилася Росія – втратила флагман флоту у війні з країною, яка взагалі флоту не має! І наші послушно їм підтакують: еге ж, отакі ми, гречкосії, куди нам до флоту, а бачте, як ловко впоралися…
...

Источник: Всеукраїнська тижнева газета "Сіверщина" | Прочитать на источнике