"Зімні"

Недільного ранку звично зібралися на прогулянку. Проте у мене чогось різко підскочив тиск. Хатня лікарка змусила ковтнути одну з пігулок, які пив торік, і призначила горизонтальний режим бодай на півгодини. Ліг. Але перед цим прихопив з собою "зімнє" яблуко.

Саме так ми звали в дитинстві цей сорт. І більше тоді шанували інші "літні" чи "осінні" яблука. Наприклад, ранній "білий налив". Утім, ці перші яблука літа ми гризли зеленцем, не чекаючи поки вони побіліють. Бо зелені вони значно соковитіші і смачніші.

За наливом ішла вже дозріла "картоплянка", ряди яблунь якої у колгоспному саду були місцем наших зустрічей.
А ближче до польової дороги ріс і вабив ароматом "шафран". Далі в саду - у балці вгиналися гілки дерев з плодами, які ми теж поважали і звали їх "краснобокі". Ці ж сорти були в окремих дворах, куди навідувалися увечері, нахабно заважаючи спати псам, які сторожували ці хати, подвір'я та садки.

А ось "зімні" яблука, як їх здебільшого називали діти й дорослі, чогось наші зуби тоді цікавили найменше. Аж до настання перших холодів. І вже аж тоді ренет Симиренка, який рясно і смачно родив у саду, виходив на перший план. Бо ми вже знали, що взимку ці яблука найсмачніші не тільки тому, що інших просто не було. Ні. Донедавна тверді і кислючі "зімні" після того, як влежаться в ящиках у комірчині, робилися дуже ароматними і соковитими! Також вони пахли нам літом: і минулим, і майбутнім, якого виглядами за морозами й кучугурами. А їх ...

Источник: Всеукраїнська тижнева газета "Сіверщина" | Прочитать на источнике