Святі є серед нас…

Пам’яті Олега Калиняка – українця, лікаря, просвітянина

«Я згасаю і якось дуже швидко. Хапаюсь за життя, борюсь за кожну хвилину життя. Дякую Богу, що свідомість ясна і я можу читати, слухати, дивитися. Болить душа за Україну, просто згораю. Обнаглівші московські ієрархи бандитським лексиконом баламутять мирян, оголошують патріарха Варфоломія єретиком і багато інших нісенітниць. А братія мовчить і потурає окупантам, на державному рівні ніхто не проводить роботи з цими проповідниками расової, віро сповідальної ненависті та ворожнечі».

Це було в останніх повідомленнях від Олега Калиняка, про смерть якого щойно повідомив настоятель парафії у Рубанці, засновником котрої був покійний. А ще Олег Петрович Калиняк – лікар, якого знала вся округа. Він був справді народним лікарем – не те що не відмовляв усім страждущим, але брав машину і особисто відвозив хворих, яких було треба, в обласну лікарню, нянчився з ними.... Він йшов до морально вбитих совєтчиною старих колгоспниць у зникаючому селі і гірко бідкався над їх пиятикою, що була наслідком старої системи безпросвіття і безсуття буття. Він роками оберігав, як лев, Рубанківську дільничну лікарню, хоч це йому коштувало звинувачення у хабарництві, яке спровокувало бахмацьке неукраїнське керівництво місцевої медицини, а виконавцем став ниций «работнік культури» із Гайворона.. Тоді на його захист селяни шкарубкими пальцями так масово ставили підписи, що я здивувався – і в Дмитрівці, і в Терешисі, і в Рубанці, в...

Источник: Всеукраїнська тижнева газета "Сіверщина" | Прочитать на источнике